ТУРЕЧЧИНА
Турецька Республіка
Площа: 779,5 тис. км2.
Чисельність населення: 62,6 млн. чоловік (1997).
Державна мова: турецький.
Столиця: Анкара (4 млн. жителів, 1997).
Державне свято: День перемоги (30 серпня, з 1922 р.), День республіки (29 жовтня, з 1923 р.).
Грошова одиниця: турецька ліра.
Член ООН з 1945, НАТО з 1952 р.
Розташована на стику Європи й Азії. Європейська частина – це східні окраїни Балканського півострова (3% території); азіатська частина займає півострів Мала Азія разом із прилягаючими до нього невеликими островами. Граничить на захід^-заходові-заходу-північно-заході з Болгарією й Грецією, на північний сході – із Грузією, Вірменією й Азербайджаном, на сході – з Іраном, на схід^-сходові-сходу-південно-сході – з Іраком і Сирією. Обмивається водами Чорного, Егейського й Середземного морів.
У Туреччині крім турків проживають представники 25 національностей – курди, араби, вірмени, черкеси, євреї й ін., але їх загальна питома вага в населенні країни не перевищує 10%. Влади країни розглядають усіх громадян Туреччини, що говорять по-турецки, як турків і забороняють усяку політичну активність національних меншин. Однак 12 млн. курдів, що компактно проживають у східних провінціях Туреччини, не мають рівних прав з турками й тому змушено вести боротьбу проти диськримінації за етнічною ознакою.
В 90-х рр. Xстеклодувx в. більш 50% населення проживало в містах. Приблизно 35% з них були зайняті в секторі послуг і 15% – у промисловості. Розвиток приватного підприємництва приськорив процес формування в Туреччині середнього класу (інженерно-технічного й адміністративного персоналу підприємств і фірм, осіб вільних професій), який відіграє важливу роль у політичнім житті країни.
Анкара – великий промисловий, торговельний і культурний центр. Тут з 1920 р. розташовуються турецький парламент, урядові заклади й іноземні посольства. Тут же – мавзолей Ататюрка, музей анатолийської цивілізації, театри й концертні зали, вищі навчальні заклади. Стамбул – найважливіший центстамбул 2р економічному, політичному й духовному життя країни. Заснований в VII в. до н.е. як Візантії. З 330 г. по імені імператора Костянтина Великого названий Константинополем (у російських літописах іменувався Царьградом). Після захоплення турками став столицею Османської імперії й був перейменований у Стамбул. Численні пам’ятники візантійської й османської епох – міські стіни IV – VI ст., підземні цистерни, храм Святої Софії, султанський палац Топкапи, мечеті, мавзолеї, фонтани. Кращі пам’ятники сучасної епохи – мости через Босфор азіатські райони, що з’єднують європейські й, міста.
Измир (давньогрецька Смірна) – третє по величині місто Туреччини (3,2 млн. жителів). Заснований в II тис. до н.е. Тут побували завойовники різних часів і народів, стремившиеся підкорити собі цей торговий центр і порт на Егейськім узбережжі. Через сучасний Измир іде майже весь експорт країни. Тут проходить щорічний міжнародний ярмарок.
Конья (римський Икониум, візантійський Ико-Ний) – один з найбільших міст Внутрішньої Анатолії ( близько 2 млн. жителів). В XII – XIII ст. столиця держави сельджуків у Малій Азії. З доисламського часу – центр культурному, релігійному й політичному життя в Малій Азії.
Прадавнє місто Троя (Илион) у північно-західній частині Малої Азії – найбільше известнитрояй історичний пам’ятник на території Туреччини. Про його історії розповів Гомер у поемі «Илиада». Відкрив місцезнаходження Трої, вів розкопки й фінансував їх у другій половині XIX в. німецький археолог Генріх Шлиман. Провідні відтоді археологічні розкопки показали, що найперше міське поселення ставиться до 3000 г. до н.е. Аж до кінця II тис. до н.е. місто руйнували й відновлювали не менш 9 раз.
Південніше Трої на місці сучасного міста Бергам в елліністичну епоху існував великий центр культури, торгівлі й медицини Пергамон (Пергам) – столиця Пергамського царства в III – II ст. до н.е. У місті були бібліотека в 20 тис. томів, храм Зевса зі знаменитим вівтарем, що зображували битву гігантів з богами, і храм Аськлепія (Еськулапа), де жерці лікували людей гіпнозом і фізіотерапією.
Руїни елліністичного міста Ефеса, заснованого в X в. до н.е. греками-ионянами, перебувають південніше Измира. Тут був храм Артеміди, який уважався одним із семи чудес світу. Місто спалило честолюбець Герострат. Про те, як великий було місто, свідчить збережений амфітеатр на 24 тис. глядачів. Тут вів свої проповіді один з перших апостолів християнства – Святий Павло, а на околицях Ефеса є будинок, де, по переказу, провела останні роки життя Свята Діва Марія. В устя ріки Великий Мендерес (античний Меандр) греки з острова Крит заснували в XVI в. до н.е. колонію, що пізніше перетворився в місто ионян Милет. Йому належить провідна роль у грецькій колонізації. Вихідці з Милета заснували близько 80 колоній, у тому числі Ольвию, Пантікапей, Феодосієві в Північному Причорномор’я, Синоп на південнім узбережжі Чорного моря. Місто відоме своїм строгим регульованим плануванням і вважався одним із кращих зразків містобудування. Милетськая школа філософів і натуралістів (VI в. до н.е.) заклала основи багатьох наук. На півдні Егейського узбережжя розташовувався знаменитий Галикарнас – батьківщина Геродота – «батька історії». Відомий багатьма пам’ятниками архітектури. Гробниця-Мавзолей пануючи Мавсола (IV в. до н.е.) уважалася одним із семи чудес світу.
Найвидатніші пам’ятники візантійської епохи перебувають у Стамбулі. При в’їзді в місто збереглися фортифікаційні зміцнення V Собор Св. Софиив. н. е. – потужні кріпосні стіни довжиною 16 км і 400 веж у них. У центрі старого міста піднімається знаменитий храм Святої Софії (Айя Софія), зведений в VI в. за наказом імператора Юстиніана. Храм вражає монументальністю й легкістю, чудовими мозаїками й фреськами. Вражають величезні підземні водоймища, побудовані византийцами на випадок тривалої облоги міста. Одне з них турки називають « Йереба-Тан» («Палац, що провалився під землю»). Довжина водоймища – 140 м, ширина – 70 м, зводи підтримують 336 коринфських колон.
Туреччину часто називають країною природних контрастів. Основна її частина – Анатолія – це плоськогір’я, що знижується на заході до родючих долин Егейського узбережжя й Кемерповишающееся на сході до Вірмено-Курдського нагір’я. Саме плато облямоване з півночі й півдня високими горами. Вершини – Великий Арарат (5165 м), Качкар (3932 м), Малий Арарат (3925 м). Великих рік у Туреччині мало. Найбільш значні з них – Тигр і Євфрат, що беруть початок на Вірмено-Курдськім нагір’ї, що й упадають у Перську затоку. У країні багато солоних і прісних озер, найбільші – солоні озера Туз у Центральній Анатолії й Ван поблизу іранської границі. Особливості рельєфу обумовили різноманітність кліматичних зон. На Чорноморськім узбережжі – помірковано теплий і вологий понтийський клімат. У внутрішній Анатолії – сухий континентальний клімат, а на західному й південному узбережжях країни – середземноморський клімат (сухе й печеня літо, дощова й м’яка зима). У гірських районах Східної Анатолії зима досить довга й холодна, а літо – коротке, тепле й сухе.
Прапор Турциитурция – республіка парламентського типу. Президент – глава держави, верховний головнокомандуючий збройними силами. Вищий законодавчий орган влади – однопалатний парламент (меджліс) – Великі національні збори Туреччини (ВНСТ). Виконавчий орган державної влади – уряд ( рада міністрів) на чолі із прем’єр-міністром. Партії: Демократична ліва партія, Партія націоналістичного руху, Партія чесноти, Партія батьківщини, Партія вірного шляху.
Основна частина жителів – мусульмани, і лише 2% становлять православні християни, католики, протестанти, прихильники армяно-григорианської церкви, іудеї.