ТУНІС
Туніська Республіка
Площа: 164 тис. км2 .
Чисельність населення: близько 10 млн. чоловік (1999).
Державна мова: арабський.
Столиця: Туніс ( близько 2 млн. жителів, 1999).
Державне свято: День незалежності (20 березня, з 1956 р.).
Грошова одиниця: динар.
Член ООН з 1956 р., ОАЕ й ін.
Держава розташована в центрі Північної Африки. Граничить на заході з Алжиром, на півдні — з Лівією. На півночі й сході обмивається водами Середземного моря. У порізаних затоками берегів — острова Джерба, Керкенна й ін. Сама невелика по площі арабська країна Африки, традиційно відрізняється порівняно високим рівнем економіки й культури, близькістю до Європи й Азії.
Близько 99% населення — арабомовна туніська нації. Інші — іноземні араби й туніські бербери, що здавна живуть на острові Джерба й у далеких гірських селищах. Всередині туніського народу збереглися групи різного походження: кочівники-бедуїни, що перейшли до осілості; фелахи — нащадки селян, що прийняли іслам і арабська мова, але сільські звичаї, що зберегли старі; хадрі — культурні й заможні нащадки андалусийців; нащадки турків, кавказців і деяких європейців, що сповідують суннізм. Жителі острова Джерба й оазисів півдня становлять особливі етнографічні групи. Тут місцями збереглася висхідна до античності система землеробства, коли орали сохою або римським плугом, запрягаючи пари биків або ослів (на півдні — нерідко верблюдів), і поливали сади за допомогою водочерпальних коліс. У деяких віддалених районах із глибокої старовини дійшли й звичаї в одязі: верхній чоловічий одяг — бурнус із каптуром поверх шапки; жіноча — широке й довге кольорове плаття, що закриває всю фігуру з голови до п’ят. Традиційну їжу готовлять із пшеничної або ячмінної крупи й борошна: знаменитий кускус; брікі — листкові пиріжки з начинкою з лука, петрушки, лимона і яєць; кашу бзіс, локшину мхаммаса, коржа — усе це з маслинами або полите маслиновим маслом. Багато рибних блюд. З м’ясних — пряна смажена баранина й тушкована курка, фарширована сиром, і ін.
Туніс — країна прадавньої міської культури; по ступеню урбанізації посідає друге місце (після Лівії) серед арабських країн Африки. У країні більш 20 міст (засновані фінікійцями, римлянами або арабами в VII — X ст.). Багато міст — порти (Сфакс, Бизерта, Сус, Махдія й ін.). Порт Туніс заснований фінікійцями, столиця країни — із середини XIII в. Карфаген і інші прилеглі міста стали пригородами столиці, утворивши Великий Туніс. Тут багато прадавніх і середньовічних будов — руїни Карфагена, акведук, середньовічні мечеті. Ель-барда — резиденція беїв (государів) перетворена в музей. Пам’ятником історії є й оточена білокамінною стіною стара (арабська) частина міста із крамницями й ремісничими майстернями, базарами, мечетями, житловими будинками. Гарне й нове місто — будинку французької й італійської архітектури XIX —XX ст., католицький собор Святого Пилипа й ін. Великий Туніс — найбільший у країні промисловий і культурний центр: університет, безліч музеїв і бібліотек, великі банки, офіси міжнародних організацій.Їжа
У глибині країни розташований Кайруан — місто ста мечетей, центр килимарства й інших ремесел.
Більше половини території — сухі степи й напівпустелі. На півночі — родюча долина ріки Меджерда й приморські рівнини. Тут поля пшениці, сади, виноградники, лісопосадки атласского кедра й смереки-пінії, острівці дубових лісів (кам’яний і корковий дуб), маслинові гаї, мигдаль і цитрусові. Багато маслинових гаїв на східнім узбережжі. Між північчю й півднем піднімається вершина Сердж (1357м). Клімат — середземноморський, на півдні — сахарський, з жарким вітром сірокко.
У Тунісі перебував центр великої карфагенської держави. Римляни зруйнували Карфаген, але потім, відбудувавши його, зробили головним містом римської Африки. В 429 — 439 рр. римську Африку завоювали вандали й аланы. Через сторіччя їх перемінили візантійці, а в VII в. — араби. До кінця XIX в. територія була те частиною мусульманських імперій, те незалежним або васальною державою (з 1705 г. — васал Туреччини, в 1881 — 1956 рр. — протекторат Франції). Незалежність Тунісу проголошено в 1956 р. Три з половиною десятиліття незалежного курсу Тунісу проходили в умовах авторитарного керівництва Хабіба Бургіби, який в 1974 р. був вибраний довічним президентом. На тлі арабського й африканського миру Туніс розвивається відносно спокійно.
Туніс — республіка із президентом, наділеним величезної виконавчою владою, і однопалатним парламентом. Найбільш партія, що веде, — Демократичне конституційне об’єднання — спадкоємиця найстарших політичних рухів.
Понад 99% населення — мусульмани-суніти. Є кілька тисяч туніських євреїв і християн-іноземців.