Площа: 322,5 тис. км2.

Чисельність населення: 15 млн. чоловік (1998).

Державна мова: французький.

Столиця: Ямусукро (120 тис. жителів, 1998).

Державне свято: День незалежності (7 серпня, з 1960 р.).

Грошова одиниця: африканський франк.

Член ООН 1960 р., ОАЕ й ін.

Держава розташована на заході африканського континенту. Граничить на півночі з Малі й Буркіна-Фасо, на сході — з Ганою, на заході — з Ліберією й Гвінеєю. На півдні обмивається водами Атлантичного океану.

На державному гербі Кот-Д’ивуара зображена голова слона з бивнями, а сама назва країни в перекладі із французької мови означає Берег Слонячої Кістки.

Економіці більш розвинена, чому в більшості інших тропічних африканських країн. Розвинена транспортна мережа. З півдня на північ до границі з Буркіна-Фасо країну перетинає залізниця. Через усі райони пролягають асфальтовані й ґрунтові дороги. Зв’язки із зовнішнім миром здійснюються через два морські порти (Абіджан і Сан-Педро) і три міжнародні аеропорти (в Абіджані, Ямусукро, Буаке). Є також кілька невеликих аеродромів для обслуговування внутрішніх авіаліній.

Населення складається з більш 60 різних етнічних груп, які говорять на своїх мовах або діалектах (часто дуже схожих), зберігають свої звичаї, традиції, культуру. Найбільш численні народи — беті, баулі, сенуфо, аньї. Особливість населення країни в тому, що близько 40% його складу — жителі інших африканських країн (Малі, Буркіна-Фасо, Гани, Того), які приїжджають у пошуках заробітку й нерідко залишаються назавжди. Більша частина населення (75%) зайнята в сільськім і лісовім господарстві, інші трудяться в сфері послуг і промисловості, невелике число становлять учителя, лікарі, особи вільних професій.

Кожний народ, що населяє Кот-Д’ивуар, славиться своїм музичним і танцювальним мистецтвом, усним фольклором, традиційними ремеслами. У народу сенуфо, наприклад, розвинені різьблення по дереву й виготовлення масок, які охоче купують іноземці. У баулі, якуба, малинці поширене гончарне ремесло, домашнє ткацтво, плетиво виробів із соломи. Дуже барвисті й оригінальні танці, пов’язані з якими-небудь подіями або професійними заняттями (весільні, із приводу збору врожаю, танці мисливців, рибалок і ін.).

У Кот-Д’ивуаре фактично дві столиці: офіційна — Ямусукро з 1983 р. (виникла на місці невеликого сільця, де народився перший президент країни Фелікс Уфуэ-Буаньї) і Абіджан — найбільший адміністративний, економічний і культурний центр країни (із пригородами нараховує 2,2 млн. жителів). У ньому зосереджені державні, адміністративні установи, офіси місцевих і іноземних компаній, банки, багато промислових підприємств. У передмістя — великий морський порт. Від Абіджана йде залізниця, його перетинають усі основні автодороги. В Абіджані багато навчальних закладів. У національному університеті навчається близько 20 тис. студентів (не тільки місцевих, але й з інших африканських країн). У національному музеї — багата колекція масок, народних музичних інструментів, барвистих панно на тканині (батики) і інших виробів художніх ремесел. Великі міста: Буаке ( близько 500 тис. жителів), Далоа (210 тис.), Ман (185 тис.), Корхого (180тис.), Ганьоа (160тис.).

Територія сучасного Кіт д’ивуара була заселена на початку кам’яного віку, про що свідчать археологічні знахідки. Масове заселення країни в наступні століття відбувалося за рахунок міграцій різних африканських народів. Виникло кілька більших поселень, серед яких виділявся Конго, що став великим пунктом караванної торгівлі.

Основна частина території — злегка горбиста рівнина. Західні й північно-західні області перетинають гірські масиви. Найвища вершина — Німба (1752 м). Країна перебуває в приекваторіальному поясі. Великі ліси славляться коштовними породами цінної деревини, але в результаті вирубки площа їх скоротилася й не перевищує 3 млн. га. У центральній і північної областях лісу переміняються лісосаваннами й саванами. Збереглися багато видів хижаків (леви, гепарди, гієни, шакали) і інших тварин (антилопи, буйволи, мавпи, кабани), які почувають себе привільно в національних парках. Зустрічаються й череди слонів, хоча їх чисельність різко скоротилася. Живе безліч видів птахів, що плазують (ящірки, черепахи), у тому числі змій (гадюки, аспіди). У водоймах водяться крокодили.

Європейці (переважно французи) з’явилися на узбережжя Гвінейської затоки наприкінці XV в. Вони займалися торгівлею слонячою кісткою, золотом, а також чорними рабами. Потім почалася послідовна колонізація Францією території сучасного Кот-Д’ивуара (у той час — Берег Слонячої Кістки). З 1893 г. — французька колонія. Протягом 1894 — 1915 рр. не припинялися антиколоніальні виступи баулі, аньї, гуро й інших народів. Після другої світової війни Кот-Д’ивуар добився незалежності, яка була проголошено 7 серпня 1960 р.

Видатний державний і політичний діяч Кот-Д’ивуара — Ф. Уфуэ-Буаньї (1905 – 1993), виходець із родо-племінної знаті, лікар по утвору. У колоніальний період представляв країну в законодавчих органах Франції, входив до складу французького уряду. В 1960 – 1993 рр. – президент республіки.

Глава держави — президент. Законодавчий орган — однопалатні Національні збори. Виконавчий орган — уряд. З 1960 р. правляча партія — Демократична партія Кот-Д’ивуара (заснована в 1946 р.). В 1990 р. дозволена багатопартійна система. Діє конституція 1960 р.

Більшість населення (55%) — прихильники місцевих традиційних вірувань, 25% — мусульмани, 20% — християни, переважно католики.