Площа: 342 тис. км2.

Чисельність населення: 3 млн. чоловік (1998).

Державна мова: французький.

Столиця: Браззавіль ( понад 850 тис. жителів, 1998).

Державне свято: День незалежності (15 серпня, з 1960 р.).

Грошова одиниця: африканський франк.

Член ООН з 1960 р., ОАЕ й ін.

Держава розташована на заході Центральної Африки. Граничить на півночі з Камеруном, ЦАР, на заході — з Габоном, на сході — із ДРК, на півдні — з Анголою. На південно-заході має вихід до Атлантичного океану. Республіка Конго розташована на правом бережу ріки Конго країні, що дала, назва. Це сама повноводна, найбільша по площі басейну (3690 тис. км) і друга по довжині (4320 км) ріка Африки.

У Конго одержали розвиток залізничний, річковий, автомобільний, морський і авіатранспорт. У залізничній мережі довжиною 1040 км особливе значення має лінія, що з’єднує Браззавіль і порт Пуент-Нуар. Автодороги — 12 760 км, у тому числі 3 тис. км із твердим покриттям. Судноплавні шляхи по ріці Конго і її припливам становлять близько 2,5 тис. км. У країні — 6 річкових портів, морський порт Пуент-Нуар, 45 аеродромів, з них 2 — міжнародного класу.

У Країні налічується близько 15 етнічних груп і до 77 підгруп, що належать в основному до язикової родини банту (97%) — конго, теке, мбоші. Особливе місце в етнічному складі займають пігмеї — самі низькорослі люди на Землі (не вище 145 див). Традиційне житло лісової зони — прямокутна хатина із двосхилою трав’яною або листяною покрівлею. У зоні саван — круглі хатини, поглиблені в ґрунт, з дахом, що опирається на жердині в центрі будівлі. Для житла басейну ріки Санга характерна плетена з гілок покрівля.

Народи Конго мають багаті культурні традиції — музичні, танцювальні й художні. Повсюдно збереглися такі ремесла, як різьблення по дереву, кості, плетиво кошиків. Особливий інтерес представляють дерев’яна скульптура й маски з відмінними рисами кожної етнічної групи. Всесвітню популярність одержала школа живопису й графіки Пото-Пото, створена в 1951 р. французьким викладачем, професійним художником і етнографом П’ером Лодсом.

По оцінках ЮНЕСКО, 99% дітей шкільного віку охоплені початковою освітою. Рівень грамотності серед дорослого населення — один з найвищих в Африці — 56,6%. У середині 90-х рр. у Конго діяли 946 медичних установ, де працювали 650 лікарів. Середня тривалість життя чоловіків — 47 років, жінок — 50.

Браззавіль заснував французький офіцер П’ер Саворньян де Бразза в 1880 г. Тепер у Браззавілі проживає майже третина населення Конго. Це найбільший промисловий, діловий і культурний центр країни, річковий порт на правом бережу ріки Конго.

Вежа Набемба — адміністративний будинок компанії Ельф-Конго, побудоване в 1990 р., — стала символом сучасного Конго, його успіхів у розробці нафтових родовищ.

Головний католицький собор Браззавіля — собор Святої Ганни, його часто називають «собором з малахітовим дахом», тому що дах собору, покритий мідними аркушами, позеленіла від часу. Значний інтерес представляють Музей ремесел, президентський палац, будинок мерії, Національний музей Конго.

Пуент-нуар (440 тис. жителів) — друге по величині місто Конго, його економічна столиця, головні морські ворота країни, найбільший глибоководний порт Центральної Африки субрегіонального значення. Щорічно тут обробляється до 10 млн. т вантажів, близько 70% вантажообігу порту — транзитні перевезення.

Поки Конго немає на картах туристичних маршрутів, але інтерес до країни росте. Багата й різноманітна природа — ущелини, скелі, водоспади, печери, «Місячні гори» долини Ніарі. Унікальні музеї й храми. Тваринний мир представлений в 8 заповідниках.

Рельєф має рівнинний і плоскогірний характер з перепадами висот від 100 до 1000 м над рівнем моря. Найвища крапка — вершина Лекети (1040 м) перебуває на плато Батеке до півночі від Браззавіля. Клімат — жаркий і вологий: на півночі — екваторіального типу, на південно-заході — волого-тропічний, у центральній частині — субекваторіальний. Середньомісячна температура +21…+26° С. Опадів випадає від 1200 до 2000 мм у рік. Більша частина території — вологі напівлистопадні, вічнозелені тропічні й мангрові ліси. Центральна й південна частини країни — савани. У Конго представлений майже увесь тваринний світ Африки. Фауна багата також птахами, плазунами, комахами.

В X — XIII ст. у басейні ріки Конго виникли три потужні й великі державні утвори: Лоанго, держава великого Макоко (або Тіо, Теке, Анзіка) і Конго. Наприкінці XV в., до моменту проникнення сюди португальців, вони перебували в розквіті своєї могутності, а із середини XVI в. почали занепадати й розпалися. В XVI — XIX ст. близько 1,5 млн. чоловік було повезено в рабство. До початку XIX в. на території сучасного Конго залишалися лише невеликі князівства. До 70-х рр. XIX в. ставиться початок французького проникнення в басейн ріки Конго. Володіння в басейні рік Конго й Квілу стали називати Французьким Конго, а з 1903 р. — Середнім Конго. В 1956 р. заморські володіння Франції одержали автономію, а в 1960 р. проголошена незалежність Конго. Більш 25 років країна випливала курсом соціалістичної орієнтації в умовах одне-партійності. У жовтні 1997 р. у результаті перемоги в громадянській війні, що тривав із червня по жовтень 1997 р., до влади прийшов Д. Сассу-Нгессо, що оголосив себе сьомим президентом Конго. Д. Сассу-Нгессо — голова Конголезької партії праці.

У січні 1998 р. Форум по національнім примиренню встановив трирічний перехідний період, який повинен завершитися президентськими, парламентськими й виборами в місцеві органі влади. Форум затвердив президентську форму правління в країні, Національна рада — парламент перехідного періоду, схвалив проект нової конституції, (дія конституції 1992 р. було припинено в жовтні 1997 р.).