ПІВДЕННА АМЕРИКА
Америка – єдина частина світла, що полягає із двох континентів – Північної й Південної Америки, що простягнулися з півночі на південь через усю Західну півкулю й з’єднаних Панамським перешийком. Обоє континенту хво-стообразно звужуються у своїй південній частині: у Північній Америці – це Мезоамерика (<Середня Америка>), у Південній Америці – так званий Південний конус. З північний сходу до Північної Америки прилягає найбільший у світі острів Гренландія, майже весь покритий льодовиками.
Для Америки характерна відносна географічна ізоляція. Від інших частин світла її відокремлюють величезні простори Тихого й Атлантичного океанів. Америка зближається з Азією тільки на північно-заході, де їх розділяє Берингов протока, і на крайньому півдні – з Антарктикою.
І Північна Америка, і Південна Америка зі сходу утворені материковими платформами, на рівнинах яких розкинулися величезні річкові басейни (Міссісіпі, найбільшої ріки миру Амазонки, Ла-Плати, Оріноко), причому в Північній Америці в басейнах рік Святого Лаврентія й Макензи розташовані гігантські прісні водойми (Великі озера, Велике Ведмеже й ін.). У західній частині обох континентів простягнулася потужна гірська система Кордильєр і Анд, що утворює частина тихоокеанського <вогненного кільця>: тут багато вулканів, часті землетруси.
Природа Америки винятково різноманітна. Завдяки меридіональному (з півночі на південь) розташуванню її континентів і їх великої довжини в Америці представлені майже всі природні зони Землі. Багаті її фауна й флора. Поряд з видами, що мають близьких <родички> на інших континентах, в Америці виникли унікальні види, наприклад так звані неполнозубіе: лінивці, броненосці, мурав’єди. Особливо велика біологічна різноманітність у басейні Амазонки, де розкинувся найбільший ліс планети – амазонська сельва, <зелені легені Землі>.
Америка була заселена в прадавні часи мігрантами з Євразії. Розселившись на просторах обох континентів, вони дали початок корінному населенню – американським індіанцям, алеутам і ескімосам. У відносній ізоляції від іншого миру індіанці пройшли той же соціально-історичний шлях, що й інші народи, – від первісних громад до ранніх цивілізацій (у Мезоамериці й Андах), створили багату й своєрідну культуру.
Самостійний розвиток індійських суспільств був перерваний у результаті відкриття й колонізації Америки європейцями (з кінця XV в.). Мир, що відкрився очам прибульців, був настільки великий і дивний, що за Америкою закріпилася назва Нового Світла ( на відміну від уже відомого Старого Світла – Європи, Азії й Африки). У вивченні й колонізації Америки брали участь і наші співвітчизники, росіяни, що відкрили в 1741 г. північний захід Америки колонії, що й пізніше заснували тут свої (Російська Америка проіснувала до 1867 г.).
Контакт Старого Світла з Новим мав для останнього фатальні наслідку – руйнування індійських цивілізацій, різке скорочення корінного населення в результаті епідемій, зміна за рахунок європейських іммігрантів і африканських рабів етнічного й расового складу населення, зміна соціально-економічних укладів і навіть часом ландшафтів. Але в результаті цієї гігантської історичної катастрофи виникли нові народи й цивілізації, внесшие величезний внесок у розвиток людства, прискорене відкриттям Америки.
Поряд з розподілом на два континенти існує умовний розподіл Америки на Північну у вузькому змісті ( до півночі від границі між США й Мексикою по ріці Рио-Грандові) і Латинську. До першої відносять насамперед дві переважно англомовні країни – США й Канаду, що займають більшу частину північноамериканського континенту – від океану до океану. У самій назві <Латинська Америка> відбивається походження державних мов її країн (іспанського й португальського від латинської мови). До Латинської Америки звичайно відносять і Карибський регіон, у який входять англо-, франко – і голландськомовні країни Карибського моря й північний сходу Південної Америки. По регіонах у Латинській Америці виділяють країни андскі, центрально-американські, лаплатські (названі по ріці Ла-Плата), країни Південного конуса.
Америка сьогодні – це 50 країн – держав і володінь, де проживають понад 780 млн. чоловік, з них близько 270 млн. чоловік – у США, близько 480 млн. чоловік – у Латинській Америці. Це різноманітний мир, що полягає із численних народів і культур, де змішалися європейські, африканські й індійські (а пізніше й східно-азіатські) культурні традиції.
Країни Америки неоднорідні за рівнем і характеру розвитку. Між Північною й Латинською Америкою історично зложилися культурні й соціальні відмінності. На північний сході Північної Америки, головним чином у зоні англійської колонізації, виникли суспільства з високим рівнем розвитку індивідуальної приватної власності й економічної конкуренції, тенденцією до розвитку політичних воль. Це насамперед США, які, опанувавши величезними природними ресурсами й забезпечивши простір енергії й заповзятливості своїх громадян, перетворилися в капіталістичну державу, що динамічно розвивається індустріальну. По типу розвитку до США близька й Канада. Ці промислово високорозвинені країни входять у НАТО (1949). США в середині XX в. перетворилися в ядерну наддержаву й лідера країн Заходу, виявляючи величезний економічний, політичний і культурний вплив на інші країни Америки й усього миру.
Більшість країн, розташованих південніше й утворюючих Латинську Америку (колишні іспанські й португальські колонії), пішли іншим шляхом розвитку, пов’язаним з монополією великого землеволодіння й політичним авторитаризмом. Однак вплив західно-європейських країн поступово й частково трансформував ці суспільства. Їхній історичний шлях був бурхливим і суперечливим. Протягом багатьох десятиліть країни Латинської Америки не раз трясли військові перевороти й заколоти, громадянські війни, масові виступи трудящих. Майже одночасно з Жовтневою революцією в Росії (1917) потужна народна революція відбулася в Мексиці (1910 – 1917). Пізніше революція на Кубі (1959) показала альтернативний шлях розвитку – з домінуючою роллю держави в суспільстві. У цілому ж до кінця XX в. у Латинській Америці взяла гору відносна політична стабільність, заснована на ринковій капіталістичній економіці й політичної демократії. Підсилилася міжнародна активність латиноамериканських країн. Економічно деякі з них прискорено розвивалися наприкінці XX в., і все-таки поки вони ставляться до країн, що розвиваєтеся. Велика їхня залежність (фінансова, торговельна, технологічна) насамперед від США. Якщо в багатих розвинених країнах Північної Америки створена ефективна система соціального забезпечення, то латиноамериканські країни страждають від різкої соціальної нерівності, убогості мільйонів. Деякі країни Латинської Америки ( головним чином андские) перетворилися в оплот наркобізнесу.
Америка займає важливе місце в міжнародному поділі праці. Насамперед, це ставиться до США, яким належить значна частка світового ринку промислових і сільськогосподарських товарів, а також інформації й технологій. На частку США доводиться більш половини всієї вартості експорту із країн Америки. Країни Латинської Америки є важливими постачальниками нафти, мінеральної сировини й продуктів землеробства, об’єктом туризму.
Розвивається економічна й політична інтеграція країн Америки. Усі країни Америки входять в Організацію американських держав (1948), у якій Росія одержала статус спостерігача. США, Канада й Мексика утворювали Північноамериканську асоціацію вільної торгівлі (НАФТА), а Бразилія, Аргентина, Уругвай і Парагвай створили Загальний ринок країн Південного конуса (МЕРКОСУР).