МОЗАМБІК
Республіка Мозамбік
Площа: 799,4 тис. км2.
Чисельність населення: 21 млн. чоловік (1995).
Державна мова: португальський.
Столиця: Мапуту (1,2 млн. жителів, 1995).
Державне свято: День незалежності (25 червня, з 1975 р.).
Грошова одиниця: метікал.
Член ООН з 1975 р., ОАЕ й ін.
Держава розташована на схід^-сходові-сходу-південно-сході Африки. Граничить із ПАР, Свазілендом, Зімбабве, Замбією, Малаві, Танзанією, на сході обмивається водами Індійського океану.
Країну з гарним узбережжям відкрив Васко да Гамору. Чудові морські бухти служили колись притулком для піратів, а потім стали центрами работоргівлі.
Залізниці (3221 км) перетинають країну зі сходу на захід, з’єднуючи найбільші морські порти — Мапуту, Бейру й Нанкалу — з ПАР, Свазілендом, Зімбабве, Замбією, Малаві. Довжина автодоріг — 30 тис. км. Відсутність транспортних магістралей, що зв’язують північ із півднем країни, — серйозна перешкода для розвитку внутрішніх економічних зв’язків. З аеропортів Мапуту й Бейры здійснюються рейси в країни Африки і Європи.
Населення (99%) ставиться до бенуа-конголезькій язиковій групі й розділені на безліч народностей і племен. На півночі країни переважають макуа (40% усього населення Мозамбіку). Самий численний народ до півдня від ріки Замбезі — тонга, потім шона. Через найгостріше безробіття йде масовий відтік населення з міст у село й за кордон, головним чином у ПАР.
Система освіти розвинена слабко. 65% дорослих неписьменні. В 4400 школах, в основному початкових, вчиться 1,6 млн. дітей. В університеті в Мапуту навчаються 5200 студентів. У цей час у містах працюють близько 300 лікарів, а для сільських жителів медичне обслуговування практично недоступне.
Матеріальна й духовна культура в різних районах має свої особливості. Різна форма жител. У народу макуа — круглі хатини з галузей і глини, у шона — глинобитні будиночки зі стовпом посередині, у жителів узбережжя — просторі будинки, помітний вплив арабської архітектури. На півночі чоловіка носять довгу сорочку, звичайно білого кольору, і шапочку з вишивкою, а на півдні в деяких племен — набедрену пов’язку з яскравої матерії, що прикриває тіло від попереку до колін. Місцеві особливості проявляються у виготовленні й розфарбуванню начиння, тканин, прикрас, орнаментуванні виробів. У кожного великого племені є свої звичаї, оригінальні танці, музичні інструменти. У музичних ансамблях основними інструментами часто є не ударні, а ксилофони, часом дуже більших розмірів. Майже у всіх народів поширене різьблення по дереву, але неперевершеними майстрами цього мистецтва вважаються вмільці з народу маконде. Виготовлені ними маски одержали світове визнання. На території Мозамбіку знайдені найдавніші наскальні малюнки людей і тварин, причому добре збереглася яскрава червона фарба.
Мапуту — адміністративний, культурний і діловий центр, важливий морський порт, один з найкрасивіших міст Африки із чудової набережній і сучасними висотними будинками. Бейра (350 тис. жителів) — друге по величині місто й порт, що мальовничо розтягся по берегу бухти. Як і в столиці, центр міста забудований будинками сучасної архітектури. На окраїнах розташовано кілька промислових підприємств.
Туристська індустрія, підірвана війною, відновлюється. Щорічно більш півмільйона іноземців, головним чином з ПАР, приїжджають у країну.
Більша частина країни — рівнинна місцевість, іноді заболочена. На заході піднімаються гори, найвища вершина — Бінга (2436 м). Північ країни — плоскогір’я, що поступово спускається до прибережної долини. Країну перетинають 25 великих рік, найбільш багатоводні з них — Замбезі, Рувума, Саві. Клімат на півночі — субекваторіальний, мусонний. На рівнинах майже немає різниці між літніми й зимовими температурами. Кількість опадів зменшується з півночі на південь від 1500 до 500 мм у рік. На півдні трапляється посуха, на півночі тропічні зливи викликають катастрофічні повені. Ґрунту здебільшого червоно-бурий, досить родючі. Рослинний мир багатий. На півночі тільки гори й високі плато покриті лісами. В основному переважає злаковий степ з острівцями дерев. Південний Мозамбік — це лісова савана з високою травою, баобабами й акаціями. Тваринний мир різноманітний. У Мозамбіку — найбільші череди кафрських буйволів (150 тис. голів). На півдні країни зимують ластівки з Росії.
Найдавнішим народом, що населяли територію Мозамбіку, були сани (бушмени). Їх витиснули банту, що прийшли в V в. з півночі. В VIII в. тут зложилася держава Мономотапа, розквіт якого припадав на XV в. В XVI в. португальці вторглися у Мо-Номотапу. Починаючи з XVII в. колонізатори стали займатися работоргівлею, а з 1810 г. вивіз рабів у Бразилію прийняв масовий характер — у середньому 20 тис. чоловік у рік. В XIX в. почалися повстання африканців. В 1962 р. антиколоніальні організації об’єдналися у Фронт звільнення Мозамбіку, який в 1964 р. перейшов до збройної визвольної боротьби. В 1975 р. Мозамбік став незалежною державою. Незабаром у країні спалахнула громадянська війна. В 1994 р. була підписана угода ворогуючих сторін про проведення вільних виборів. Перемогу на них одержав Фронт. Тепер головна проблема — відновлення економіки.
По конституції 1990 р. Мозамбік — республіка. Глава держави — президент. Законодавча влада належить парламенту (Збори Республіки). Виконавчу владу здійснює президент через уряд, очолюване прем’єр-міністром.
Не набагато більше половини населення дотримується місцевих традиційних вірувань, інші — християни (в основному католики) і мусульмани (приблизно нарівно).