КИРГИЗСТАН
Республіка Киргизстан
Площа: 198,5 тис. км2.
Чисельність населення: 4,8 млн. чоловік (1999).
Державна мова: киргизський. Мовою офіційного спілкування є російська мова.
Столиця: Бішкек (600 тис. жителів, 1999).
Державне свято: День незалежності (31 серпня, з 1991 р.) і День Конституції (5 травня, з 1992 р.).
Грошова одиниця: сом.
Член ООН і ОБСЄ з 1992 р.
Розташований у північно-східній частині Середньої Азії. На південно-заході республіка сусідить із Таджикистаном, на заході — з Узбекистаном, на півночі — з Казахстаном, на сході й півдні — з Китаєм.
Киргизстан — багатонаціональна республіка. Найбільш значну частину населення становлять киргизи ( близько 50%). До середини 20-х рр. XX в. їх називали каракиргизами або дикокаменними (гірськими) киргизами, а аж до 90-х рр. — киргизами. Досить більші групи киргизов проживають в Узбекистані, Таджикистані, а також у західних районах Китаю й східних районах Афганістану. По своєму антропологічному вигляду киргизи, як і їхні сусіди казахи, ставляться до южносибирскому типу. Для них характерні середній ріст, темні, часто чорні, прямі волосся, карі очі, плоска, широка особа й монголоїдна розріз око. Киргизський мова належить до киргизско-кипчакской групі східної галузей тюркських мов. Сучасна киргизська писемність заснована на кирилиці.
Крім киргизов у Киргизстані є більша громада узбеків ( близько 13%), які розселилися в основному на півдні республіки. Помітну частину населення становлять росіяни й російськомовні народи, що проживають на півночі ( близько 25%). З інших народів тут живуть уйгури, казахи, таджики, дунгане, татари, німці, євреї й ін.
Бішкек — столиця Республіки Киргизстан. Місто розташоване на півночі республіки, у Чуйской долині. Це важливий культурний і економічний район. У першій половині XIX в. на цьому місці перебувало військове зміцнення Пишпек — північно-східний форпост Кокандского ханства. В 1860 г. воно було зруйновано російськими військами, і на цьому місці виникло військове поселення, навколо якого стали осідати переселенці з Росії. Розвитку Пишпека сприяло його зручне положення на перехресті караванних шляхів, що зв’язували Фергану з містом Вірний (Алмати). В 1878 г. Пишпек одержав статус міста. В 1917 р. тут проживало 17 тис. чоловік, головним заняттям яких були торгівля й візницький промисел. Місто славилося своїми садами. В 1926 р. Пишпек став центром Киргизької АРСР і був перейменований у Фрунзе — на честь революціонера-більшовика й радянського воєначальника М.В. Фрунзе. Стара назва місту було повернуто 6 лютого 1991 р., але в новій транскрипції — Бішкек. Сьогодні це великий промисловий і культурний центр. У місті працюють підприємства машинобудівної, харчовий і легкої галузей промисловості, є університети, інститути, численні науково-дослідні установи. Є театр опери й балету, драматичні театри, філармонія, цирк, музеї, стадіони. У місті в радянський час побудоване багато будинків сучасної архітектури, житлові багатоповерхові мікрорайони, парки, бульвари й сквери. Бішкек – важливий транспортний вузол. Він зв’язаний з багатьма державами автомобільними й повітряними шляхами. Ош — другий по чисельності й значенню місто Киргизстану. Розташований на півдні Киргизстану, у східній частині Ферганської долини, на березі ріки Акбура. Ош — один із самих прадавніх міст Середньої Азії: в 2000 р. відзначається його 2500-летие. Місцеві легенди зв’язують підстава міста з такими персонажами світової історії, як древнеизраильський цар Соломон (Сулейман), або грецький правитель Олександр Македонський, або навіть перша людина Адам. Головна визначний пам’ятка міста — гора Тахти-Сулейман («Трон Соломона»), яка зі стародавності вважається однієї з найважливіших святинь місцевих мусульман «другою Меккою». Паломництво в неї може замінити подорож у справжню аравійську Мекку. Ош був великим торговим центром на Великому шовковому шляху Середземномор’ї, що зв’язувало, і Близький Схід з Паміром, Тибетом, Китаєм і Індією. Сучасний Ош — культурний і економічний центр Киргизстану, неофіційна столиця південної частини республіки, де проживає до 40% населення. У місті більше двох десятків промислових підприємств, університет, інститути, музеї.
Токмак — один з найдавніших міст на території Середньої Азії. На рубежі I — II тис. тут була столиця держави Караханидов. В 15 км до півдня від міста збереглися середньовічне Буранин-Ское городище й мінарет, нині реставрований і відомий за назвою «Вежа Бурану» (XI в.). Вигідно розташований у входу в Боамское ущелина, Токмак контролював зв’язку між степовими й гірськими районами. На початку XIX в. тут була міцність До-Кандского ханства. В 1867 м. Токмак став повітовим містом Семиреченской області, і тільки через 12 років центр повіту був перенесений у Пишпек. В XX в. економічне значення міста зросло: він став другим після Бішкека по своєму промисловому потенціалу. Великі підприємства Токмака — прядильна фабрика, скляний завод, єдина в республіці фабрика по первинній обробці вовни. Розвинені також легка й харчова галузі промисловості.
Джелалабад — друге по величині місто в південному Киргизстані. На початку XX в. — це типове село із прадавніми мечетями. Головною визначний пам’яткою були лікувальні джерела. Вони вважалися святими, і до них щорічно стікалася безліч прочан. По переказу, саме тут перебувало джерело, яке відвідувало пророк Аюб (біблійний Іов). Зараз у Джелалабаде більш 20 підприємств легкої й харчової промисловості, машинобудування й виробництва будівельних матеріалів. У місті є навчальні заклади, краєзнавчий музей. Особливу популярність Джелалабад одержав завдяки своєму курорту з термальними водами й лікувальними брудами.
Пржевальськ — центр Іссик-Кульської області. У минулому звався Каракол. Заснований в 1869 г. як військово-адміністративний пункт і база спорядження численних наукових експедицій Російського географічного суспільства (Н. М. Пржевальськ, В. І. Роборовський, П. К. Козлов і ін.). Недалеко від міста — могила великого мандрівника Н. М. Пржевальська, над якою коштує пам’ятник із бронзовим орлом на вершині. Забудований переважно одноповерховими будинками, оточеними фруктовими садами. У Пржевальську є промислові підприємства, театр і кінотеатр, музей краєзнавства, у центрі міста — прекрасний парк.
Талас — адміністративний і господарський центр Таласской області на північно-заході Киргизстану. Місто розташоване на терасах ріки Талас. Статус міста одержав лише в 1944 р. Тут є кілька промислових підприємств, з’явилися багатоповерхові будинки. До сходу від міста, у долині ріки Кенкол, перебуває мавзолей (XIV в.), де, по переказу, спочиває порох легендарного богатиря Манаса — головного героя киргизского історичного епосу.
Узген — один з найдавніших міст Середньої Азії. Розташований на півдні республіки, у східній частині Фергани, у долині ріки Карадарья. Місто перебувало на торговельному шляху із Середньої Азії в Західний Китай. На початку I тис. Узген (Уз, Узгенд) був однієї зі столиць Фергани, а на початку II тис. – другий за значенням столицею держави Караханидов. Збереглися архітектурні пам’ятники того часу — мінарет і три мавзолеї, прикрашені гарним цегельним орнаментом. Місто зберегло сільський вигляд з одноповерховою садибною забудовою й вузькими вуличками.
Нарин — центр Внутрішнього Тянь-Шаню. Розташований на левом бережу ріки Нарин на висоті більш 2000 м над рівнем моря. Місто виникло в 1867 г. на місці невеликого військового зміцнення, що опікував торговельний шлях з Пишпека (Бішкек) у Кашгар (Західний Китай). Сьогодні це культурний і економічний центр Наринской області, єдине місто в регіоні. Є підприємства харчової й легкої промисловості, училища, технікум, музично-драматичний театр.
Киргизстан — край велетенських гір. Близько 90% території республіки лежить на висоті більш 1000 м над рівнем моря. Головні гірські хребти Киргизстану ставляться до систем Тянь-Шаню й Памиро-Червона. У гірському вузлі Центрального Тянь-Шаню перебуває пік Перемоги (7439 м). Клімат — різко континентальний — з печеням улітку й холодною зимою, більшим контрастом сезонних і добових температур. Тепліше всього в долинах, де в липні середня температура +25° С, а в січні – 4…-19°С. У среднегорьях і високогір’ях температури знижуються. Жечужина Киргизстану — Іссик-Куль («Гаряче озеро»). «Дорогоцінний аквамарин в оправі гірських снігів» — так назвав його відомий російський мандрівник П. П. Семенов-Тян-Шанський. Озеро перебуває на висоті 1600 м над рівнем моря й ніколи не замерзає. Чудовий клімат узбережжя (немає суворих зим і виснажливої літньої жари), кристально чисте повітря, достаток піщаних пляжів — усе це залучає туристів.
На території сучасного Киргизстану відомі археологічні пам’ятники, що ставляться до ранніх етапів історії людства. Тут виявлені знаряддя праці первісної людину, які датуються епохою кам’яного віку. ДО III — II тис. до н.е. ставляться перші свідчення про появу землеробства й тваринництва, про освоєння металевого виробництва. У середині I тис. н.е. територія республіки входила до складу Західно-тюркського каганату, центр якого — місто Суяб — перебував у долині ріки Чу. Із цього часу починається масове переселення в регіон різних тюркських племен (тюргеши, карлуки й ін.). В X — XIII ст. територія Киргизстану була частиною Караханидского держави, один із центрів якого — місто Баласагун перебував у Семиречье, біля нинішнього міста Токмак.
Племена, які в стародавності населяли територію сучасного Киргизстану, були язичниками. Вони вірили в численних богів, сповідували культ звірів і культ предків. Серед них був широко розповсюджений шаманизм. На жителів землеробських районів великий вплив виявили релігійні традиції зороастризму, буддизму, раннього християнства й інші вірування. В VII — VIII ст. регіон був завойований арабами, що й панує релігією місцевого населення став іслам. Сучасні киргизи, узбеки, таджики й деякі інші народностей Киргизстану в переважній більшості — мусульмани-суніти хани-фитского користі. Росіяни, українці, білоруси – православні. Німці, прибалтійські народи — лютерани.
Народна культура киргизов ґрунтувалася на прадавній кочовій традиції народів Центральної Азії. Життя кочівників-скотарів пов’язана з постійним пересуванням до нових пасовищ. На відміну від казахів, що кочують по степах, киргизи кочували в горах: узимку худоба містили в полонинах, а влітку — на схилах гір. З весни до глибокої осені киргизи невеликими сімейними групами пересувалися на величезних просторах високогірних пасовищ, а в холодну пору року ці групи збиралися разом у долинах і жили на тимчасових стоянках — в аилах. Основним видом житла й у кочових аилах, і в нечисленних осілих селищах була юрта, що полягала з дерев’яного каркаса й повстей, якими покривали її кістяк. Ліворуч від входу в юрту була чоловіча половина, де звичайно лежали сідла, збруя, предмети полювання. Праворуч перебувала жіноча половина. У центрі юрти розташовувалося вогнище, місце біля якого вважалося почесним, його займав хазяїн будинку або старший і самий шановний з гостей. Їжа киргизов улітку складалася з молочних продуктів, узимку — з м’ясних і борошняних блюд. Найбільш популярне блюдо — беш-бармак (п’ять пальців) — бульйон з локшиною й дрібно накришеною бараниною. Традиційними напоями були кумис із кобильего молока, а також айран — розведене кисле коров’яче молоко. Одяг чоловіків складався із сорочки, поверх якої надівався камзол, халат або кожух, і просторих штанів. Відмітним елементом одягу киргизов, національним символом став капелюх з тонкої білої повсті з відігнутими, підбитими темним оксамитом полями. Жінки носили довгу й широку сорочку, яка одночасно служила платтям, і довгі шаровари. В XX в. усі ці риси кочового життя частково збереглися лише в сільській місцевості. У побуті стали використовуватися європейський одяг, сучасні будинки й оздоблення житла, кухня сусідніх осілих народів.
Киргизстан — республіка. Президент — глава держави й виконавча влада. Законодавча влада належить парламенту — Верховній Раді (Жокорку Кенеш).