ЄВРОПА
Європа розташовується в західній частині найбільшого на Землі й самого багатонаселеного євразійського материка. Обмивається водами морів Північного Льодовитого й Атлантичного океанів. Зі сходу має сухопутну границю з азіатським материком, що простягнувся від приполярної тундри й північних відрогів Уральських гір до теплих вод Егейського моря. Площа Європи з островами – близько 10 млн. км2. Населення – 806 млн. чоловік (1995).
Середня висота рельєфу Європи становить близько 300 м над рівнем моря. Низовини переміняються височинами до ланцюга хребтів альпійської ськладчастості на півдні материка, покритих потужними льодовиками. Найвища крапка Альп – гора Монблан (4807 м). Різноманітністю характеризується й клімат Європи: від субарктичного в північних районах до субтропічного в південній її частині. Однак більший простір континенту розташовується в зоні помірного клімату, що переходить до сходу й південно-сходу в континентальний зі значними річними амплітудами температур.
Європа – багатонаселена частина світла. На її території розташовуються 43 держави, розбудовують свою культуру близько 70 етносів. При цьому ступінь господарського освоєння материка за тисячоріччя історії настільки висока, що природні ландшафти тут зберігаються лише як заповідні зони. Європа – колиська багатьох прадавніх цивілізацій: егейської, грецької (еллінської), російської, кельтської, римської, вона стала регіоном широкого поширення християнства, що прийшло в Росію й деякі інші держави своєю православною галузями більш тисячі років тому, що вкоренився в інших європейських країнах, як католицизм і інші плини. У Південній Франції, у печері Кро-Маньон, були вперше знайдені останки Гомо Сапієнс, що ставляться до епохи пізнього палеоліту – 40 – 35 тис. років до н.е., що доводить дуже рання присутність людини на європейському континенті.
Сліди самої прадавньої в Європі крито-микен-ської (егейської) цивілізації, що виникла в III – II тис. до н.е., виявлені на островах в Егейськім морі, що підтверджує найдавніші культурні контакти між Європою й Близьким Сходом.
Виникла в II – I тис. до н.е. еллінська цивілізація несла в собі сліди не тільки егейської, але і єгипетської, ассиро- вавилонської культури, збагачуючи їх надбанням європейську науку, мистецтво, літературу.
Утвір Римської імперії, що простирався з III в. до н.е. по IV в. н.е. від Гибралтару до берегів Дунаю й від Північного моря до Сахари, виявив культурний вплив на весь регіон і багато в чому визначило формування сучасної етнічної і язикової карти Європи. Природно, що римська цивілізація увібрала в себе елементи культур інших народів, що проживали на території Римської імперії й соприкасавшихся з нею.
В епоху Великого переселення народів (III – IX ст.) германоязичні племена розселилися по Західній, Центральній і Північній Європі, проникнули на Британські острови. З V в. широкі етнічні рухи відбувалися в Східній Європі: тут улаштувалися слов’янські племена. Етнічну строкатість населення материка ще більш підсилили вторгнення тюркоязич-них племен, ськандинавів і арабів. Але вже до XI в., до моменту поділу християнства на дві церкви – римсько-католицьку й греко-візантійську, етнічний і язиковий ландшафт Європи практично визначився. Згодом на процес формування сучасної етнопо-литичеської карти Європи вплинули турецькі завоювання в Південно-Східній Європі в XIV – XV ст., а до XVI в. у зв’язку з розвитком торговельного капіталізму з’являється тенденція до виникнення етнічно однорідних національних держав на всім просторі європейського континенту.
Більшість народів Європи говорить мовами індоєвропейської родини, представленої чотирма лінгвістичними групами: романської, німецької, слов’янської й кельтської. Крім того, тут живуть народи финно-угорської групи уральської родини; тюркської групи алтайської родини; семітської групи афразийської родини – мальтийци. Представники семітської лінгвістичної групи становлять значну частину й серед іммігрантів, що прибувають у Європу. Усе більш розповсюдженим явищем у Європі стає білінгвізм (двомовність) і полилингвизм (многоязичие).
Цьому сприяють тенденції, що підсилюються, до економічного, культурному й політичному єднанню Європи, ріст освітнього рівня населення континенту, спеціальні заходи національних урядів і міжнародних організацій, спрямовані на консолідацію полікультурного загальноєвропейського простору.
В останні десятиліття XX в. етнічна специфіка матеріальної культури й суспільного побуту народів Європи помітно ослабнула. Цьому сприяли швидкий розвиток продуктивних сил, промисловості, торгівлі, що тривають процеси індустріалізації сільськогосподарського виробництва, урбанізації, розвиток транспорту, засобів інформації й комунікації, усе більш широка включенность у ці процеси кожної окремої людини.
У тої же час говорити про повне зникнення традиційної культури рано. У житті сучасно розвинених країн тісно переплітаються риси нового часу й особливостей побуту, що ськладалися протягом історії. Саме ці традиції надають неповторний вигляд країнам і їх населенню. Вони яськраво проявляються в специфіці архітектурних стилів, музиці, прикладнім мистецтві, обладнанні домашнього побуту, сімейних і святкових звичаях. Стародавні пісні й танці, народні візерунки й традиційна їжа продовжують радувати серця сучасних людей.
Поряд із цим Європа – батьківщина високорозвиненої науки й техніки соціальних відносин, що домінують у світі господарських і, постіндустріального інформаційного суспільства, багатьох напрямків розвитку художньої, суспільно-політичної думки.
Європа дала миру видатних художників і письменників, мореплавців і вчених, видних політичних діячів. Досить згадати такі імена, як, наприклад, Мікеланджело й Рафаель, Тиціан і Дюрер, Шекспір і Сервантес, Рабле й Лопе де Вега, Еразм Роттердамський і Томас Мор, Колумб і Магеллан, Леонардо да Вінчі й Пушкін, Коперник і Галилей, Бах і Бетховен. У Європі народилися й творили Н. Бор і І. Курчатов, А. Нобель і І. Павлов, К. Ціолковський і А. Ейнштейн, Ф. Феллини й 3. Фрейд, П. Пикассо й Т. Манн, Ж. Кусто й П. Кюрі, К. Станіславський і М. Планк. Європейці брали активну участь у господарськім і культурнім освоєнні інших континентів Землі. Десятки мільйонів мігрантів з Європи постійно переміщалися в Азію, Африку, Америку, Австралію, здійснювали кругосвітні подорожі, відкриваючи нові землі, досягаючи Північного й Південного полюсів, пізнаючи непізнане, становлячи основу нових етносів.
Європа в XX сторіччі стала основною ареною двох світових воєн – самих кровопролитних в історії людства. Якщо в першій світовій війні (1914 – 1918) брало участь 36 держав з населенням понад 1 млрд. людей і людська втрати ськлали 9,4 млн., то в другій світовій війні (1939 – 1945) брало участь уже 61 держава з населенням 1,7 млрд. людей і втрати ськлали понад 50 млн. чоловік.
Війни завдали величезної шкоди не тільки європейським народам, але й народам інших континентів. Луна цих воєн чується на планеті дотепер.
Разом з тим розширення політичного, економічного й культурного співробітництва на загальноєвропейській основі стало вже реальністю. Держави Європи відіграють провідну роль в Організації Об’єднаних Націй, у Європі діє цілий ряд міждержавних союзів. Найбільшою регіональною організацією є створений в 1949 р. 10 країнами-засновниками Рада Європи. Сьогодні він поєднує вже 40 країн, зосереджуючи головну увагу на проблемах гуманітарного, правового й соціально-економічного співробітництва, на взаємодії в сфері культури, екології й інформації.
Рада Європи не слід плутати з Європейським союзом: це дві зовсім різні організації. Проте 15 країн – членів Європейського союзу входять у Раду Європи. Європейський союз ( до 1993 р. – Європейське економічне співтовариство, або Загальний ринок) утворений в 1957 р. з метою лібералізації взаємної торгівлі, руху робочої сили й технологій.
Важливим кроком на шляху європейської інтеграції було створення в 1951 р. Європейського об’єднання вугілля й стали, в 1960 р. – Європейської асоціації вільної торгівлі й ін.
Великою активністю відрізняється діяльність Організації по безпеці й співробітництву в Європі, у яку була перетворена в 1995 р. міждержавна конференція, що постійно діяла, – Нарада по безпеці й співробітництву в Європі. Таким чином, у прадавнього європейського континенту є перспектива перетворення в район миру й міжнародного співробітництва.