Площа: 916,5 тис. км2 .

Чисельність населення: 21,7 млн. чоловік (1996).

Державна мова: іспанський.

Столиця: Каракас (більш 3 млн. жителів, 1996).

Державне свято: День незалежності (5 липня, з 1811 г.).

Грошова одиниця: болівар.

Член ООН з 1945 р., ОАГ і ін.

Розташована в Південній Америці. Граничить на заході й південно-заході з Колумбією, на півдні й південно-сході — із Бразилією, на сході — з Гайаною. На півночі й північний сході обмивається водами Атлантичного океану й Карибського моря, де їй належать острів Маргарита й ін.

Довжина залізниць — 400 км, автодоріг — близько 105 тис. км; більш 100 морських і річкових портів; 8 міжнародних аеропортів.

Венесуельська нації зложилася в результаті фізичного й культурного змішання людей різного расового й етнічного походження — іспанців, басків, італійців, португальців, нащадків завезених в XVII — XVIII вв. африканських рабів і місцевих індіанців. Венесуельци жартують, що «схожі на кава з молоком, тільки в одні більше молока, а в інших — кава». Близько 3/4 населення — мулати й метиси, 20% — креоли (нащадки конкістадорів з домішкою індійської або негритянської крові) і європейці, близько 5% — афровенесуельци (негри) і 1,5% — індіанці (на Гвианском нагір’я ще збереглися племена «лісових» індіанців, що займаються подсечно-вогневим землеробством, полюванням, ловом риби, збиранням). Із усього працюючого населення 12% зайняте в сільськім господарстві, 27,3% — у промисловості, 60,7% — у сфері послуг. Іспанці принесли в країну мову, релігію, звичаї, містобудівне мистецтво, архітектуру; їхній вплив прослідковується у всьому — від назви й вигляду міст до музики й видовищ. Однак у назвах рік, поселень і штатів, в іспанській мові Венесуели, народнім мистецтві, творчості, святах, особливо в сільських районах, не втрачені риси культури й побуту індіанців і нефів — нащадків чорних рабів, завезених в XVII — XVIII вв. з Африки.

Сільські будинки — часто глинобитні, криті черепицею або пальмовими листами, обстановка в них сама скромна. Спати віддають перевагу в амака — гамаках із щільної тканини, на повітрі. Вогнище звичайно перебуває у дворі. Багато традиційних страв (корж арі-па, каша масамора) і напої (чича, картильо) готуються з кукурудзи. У другій половині XX в. у країну заюшив потік « масової культури» зі США, і нині поряд з боєм биків і півнячими боями улюбленим видовищем став бейсбол. Венесуельци люблять карнавал, музику й танці (гуарачас, ла палома, сапатеро, качуча й ін.).

Каракас (столиця з 1831 г.) розташовано на висоті 900 м над рівнем моря в долині між двома паралельними хребтами карибських Анд, що захищають місто від пекучих південних і холодних північних вітрів. Назва «місто вічної весни» одержав за клімат без різких сезонних змін. Не маючи можливості рости вшир, на північ і південь, місто простягнулося на десятки кілометрів із заходу на схід. У ньому кілька центрів, забудованих висотними будинками з бетону, скла й стали, і безліч окраїн з карабкающимися по схилах гір селищами бідноти. В історичному центрі — Капитолий і президентський палац Мирафлорес, будиночок, де народився С. Болівар, і пантеон з його порохом, проспект Визволителя й Алея героїв, величезний іподром Ринконада й торговельний комплекс «Еликоид», ботанічний сад і один з найбільших і найкрасивіших на континенті університет з олімпійським стадіоном.

Інші міста: Маракайбо (1,3 млн. жителів), Маракай (600 тис. жителів), Валенсія (1 млн. жителів), Баркисимето (1 млн. жителів), Сьюдад-Болівар у низов’ях ріки Оріноко й Мірила в Андах, що нагадує куточок старої Кастилії.

Туристів чекають морські курорти, прекрасні пляжі на узбережжя й островах Карибського моря, національні парки, польоти в конан-дойлевський «загублений мир» і до «гори диявола» (на Гвианском нагір’я), з якої з гуркотом падає найвищий у світі водоспад Анхель, по висоті (1054 м) в 21 раз переважаючий Ниагарський.

У країні — чотири природні райони: гірська область венесуельських Анд на заході (пік Болівар — 5007 м) і півночі, западина з озером Маракайбо, тропічний степ (льянос) між карибськими Андами й рікою Оріноко й покрите екваторіальними лісами Гвианское нагір’я. Половина всіх рік країни збігає з Анд і Гвианського нагір’я в ріку Оріноко. Венесуела розташована майже в екватора, її субекваторіальний жаркий клімат створює величезна різноманітність рослинності. У лісах, що займають 2/5 країни, понад 600 деревні породи — утроє більше, чим у всій Європі. Майже неможливо, навіть із сокирою, пробитися крізь зарості волого-тропічного лісу з декількома ярусами крон дерев ( найвищі досягають 50 м) і сотнями ліан. Льяноси, у сезон дощів покриті килимом злакових трав висотою до 2 м, у сухий сезон майже повністю випалюються сонцем. Багатий і різноманітний тваринний мир лісів і саван, озер і рік. Море в узбереж буяє промисловою рибою, лангустами, крабами, креветками, молюсками.

Колумб відкрив Венесуелу в 1498 г. Боротьба за звільнення від іспанського панування, очолювана креолом Ф. Мирандой, а після його полону — С. Боліваром, привела в 1810 — 1821 рр. країну до незалежності. У наступні 140 років там змінилося чимало диктатур, у тому числі диктатура «тигра Анд» президента X. В. Гомеса (1909 – 1935). В 1946 р. до влади прийшов демократичний уряд, але потім була встановлена диктатура генерала М. П. Хименеса (1952 – 1958). Після її падіння в країні зміцнився демократичний режим.

Венесуела — федеративна республіка. Включає 20 штатів, федеральний округ, 2 території й 2 володіння. Президент — глава держави. Законодавча влада належить Національному конгресу, що полягає із сенату й палати депутатів. Політичні партії: «Демократична дія», Соціал-християнська, Республікансько-демократичний союз і ін.

Переважна більшість венесуельцев — католики, є також протестанти різної користі, мормони, а серед так званих «переміщених» осіб і їх нащадків — православні.