Площа: 790 км2 .

Чисельність населення: 88 тис. чоловік (1994).

Державна мова: англійський.

Столиця: Розо (16,5 тис. жителів, 1994).

Державне свято: День незалежності (3 листопада, з 1978 р.).

Грошова одиниця: східно-карибський долар.

Член ООН і ОАГ з 1978 р. і ін.

Держава розташована у Вест-Індії на острові Домініка, що перебуває в архіпелазі Малі Антильські острова в Карибськім морі. Це справжній рай для натуралістів і аматорів походів.

У доколумбову епоху Домініка була самим щільно населеним островом Малих Антильських островів. Тут поки не виявлені сліди існування ранніх мисливських індійських культур, але факт довгочасної присутності аравакськіх племен, що прийшли з материкових областей Південної Америки, не викликає ніякого сумніву. Араваки знали гончарне мистецтво, були здатними художниками, про що свідчать мистецьки зроблені фігурки ідолів, складні візерунки на керамічних виробах. В XII — XIII ст. араваков поміняють войовничі кариби (або, як вони самі себе називали, калинаго), що також прийшли з материка. Вони були досвідченими мореплавцями й не боялися виходити у відкрите море на човнах, видовбаних із цільного стовбура дерева, що й уміщали декілька десятків чоловік. Під керівництвом своїх вождів кобоутоу, що користувалися значним впливом у суспільстві, вони робили напади на більш миролюбних жителів Больших Антил. Разом з воїнами часто подорожували жінки, головним завданням яких була охорона човнів під час бою, але часто й вони боролися разом із чоловіками, не уступаючи їм у хоробрості. Після появи європейців на більшості островів і араваки, і кариби незабаром були або повністю знищені, або вигнані колонізаторами. Домініка являє собою щодо цього деяке виключення. Тут донині проживають представники цікавої етнічної групи «чорних карибів», що сформувався на основі аборигенного населення й вихідців з Африки, в основному швидких рабів. В 70-е рр. XX в. їх налічувалося близько 400 людей. Вони займаються землеробством, рибальством і плетивом кошиків, які продають на ринку в Розо, а також ремонтують дорогу, що проходить через їхню резервацію. Тут майже немає нащадків європейців. Переважна більшість населення становлять мулати, що займають високий соціальний стан, і негри ( по місцевій градації — люди з більш темним кольором шкіри). Островом довго володіли французи, які, на відміну від англійців, засновували нечисленні поселення. Тут не було більших районів компактного проживання європейців, як, наприклад, на Антигуа або Сент-Китсе й Невисі, і після скасування рабства в першій половині XIX в. біле населення значне поменшалося. Жителі воліють спілкуватися на патуа — французькому креолові, що склалася на основі спрощеного французького й деяких африканських мов, а також різних карибо-аравакськіх діалектів.

Розо, як майже всі вест-індські міста, відігравав роль своєрідного каталізатора, що визначив більш інтенсивне, чому в сільських регіонах, взаємодія індіанців, вихідців з Європи, Африки й меншою мірою з Азії. Саме тут у результаті переплетення расових, культурних і етнічних факторів зложилися своєрідні риси і явища культури, властиві жителям колишніх британських володінь на Антильських островах.

М’який тропічний клімат, достаток зручних пляжів і розвинена туристична інфраструктура залучають на острів безліч туристів із країн Європи й Америки. Коралові рифи, що буяють екзотичними рибами, роблять підводне плавання захоплюючим видом відпочинку.

Острів має вулканічне походження. Гори займають його центральну частину, але подекуди виходять до узбережжя. Діючий вулкан Дьяблотен (1447 м) є однієї з найвищих гірських вершин на Малих Антильських островах. Гірський ландшафт часто сусідить із рівнинними ділянками, іноді представленими високотравними саванами. Рівнинні й гірські райони покриті переважно тропічними лісами. В озерах, ріках і прибережних водах ще збереглися ламантини — тварини із загону сирен, схожі на тюленів. У лісах можна зустріти безліч птахів, ігуан, різних дрібних ссавців (в основному гризунів). У прибережних водах живуть морські черепахи, часто зустрічаються акули й барракуди (морські щуки довжиною до 3 м). Клімат — м’який, тропічний. Цілий рік — відносно високі плюсові температури (близько +25° С), не піддані різким сезонним коливанням. Пасати, що дують із океану, роблять повітря вологим.

Острів відкритий X. Колумбом в 1493 г. Перше англійське поселення тут було засновано в 1627 г., французьке небагато раніше. У період XVII — XVIII ст. Домініка була об’єктом колоніальних домагань Англії й Франції, які володіли островом поперемінно. При цьому чільне положення займала в основному Франція. У війнах з англійцями на стороні французів часто виступали кариби. Саме ця обставина дозволила французам протриматися тут настільки довгий час. Тільки в 1763 г., відповідно Паризькому мирному договору, Домініка остаточно стала англійською колонією. В 1832 г., що залишилися карибов оселили в створеної спеціально для них резервації, яка незабаром була скасована. В 1940 р. резервація була заснована знову. В 1958 — 1962 рр. Домініка входила до складу Вест-Індської Федерації, а в 1967 р. була оголошена «асоційованим з Великобританією державою». 3 листопада 1978 р. країна одержала незалежність.

Домініка входить до складу Британської Співдружності. Президент — глава держави. Законодавча влада належить однопалатному парламенту – палаті збори. Виконавча влада здійснюється урядом, на чолі якого коштує прем’єр-міністр.

Незважаючи на те що Домініка донедавна була володінням протестантської Великобританії частина, що переважає, населення сповідує католицизм, що є наслідком французького впливу. Поширені місцеві синкретичні культи, у яких християнські постулати переплелися з африканськими язичеськими віруваннями й чаклунством. Високий авторитет чаклунів і цілителів, що практикують в основному в рамках африканських традицій.