Чисельність населення: 310 тис. чоловік (1998).

Державна мова: англійський.

Столиця: Бриджтаун ( 7 тис. жителів, 1998).

Державне свято: День незалежності (30 листопада, з 1966 р.).

Грошова одиниця: барбадосській долар.

Член ООН з 1966 р.

Держава розташована у Вест-Індії, на однойменному острові в Атлантичному океані. Острів — усього 34 км у довжину й 23 км завширшки.

Острів щорічно відвідує більш 1 млн. туристів. Це модний зимовий курорт для туристів зі США й країн Європи. На західнім узбережжі острова на багато кілометрів тягнуться чудові рожево-білі пляжі з найтоншого коралового піску. Східна частина непридатна для купання через сильний океанський прибій і скелястих берегів.

Близько 92% населення становлять афробарбадосці (нащадки негрів-рабів, вивезених з Африки), близько 4% — мулати, 4% — білі (нащадки англійських колоністів), інші — індійці й китайці. Нечисленна група білих належить до економічної еліти країни. Основна маса населення зайнята в аграрному секторі (вирощування й переробка цукрового очерету) і в сфері обслуговування. Висока щільність населення й сезонність сільськогосподарських робіт створюють проблему зайнятості. Афробарбадосці схожі по культурі з іншими вест-індськими креолами комбінацією африканських і європейських традицій. Так, у розмовнім спілкуванні широко використовуються клички й прізвиська замість офіційного імені. Вплив культурних традицій Англії знайшов своє відбиття в системі утвору, структурі політичних партій і громадських організацій, у сімейних традиціях.

Негритянські звичаї позначаються в танцях, піснях, добутках народних майстрів. Протяжливі пісні й своєрідні танці, такі, як вогненний лімбо й інші, зберегли справді народні риси, хоча багато чого вже стилізоване. Прадавні африканські музичні інструменти зникли або також трансформувалися ( замість африканських барабанів зі шкіри з’явилися сучасні сталеві барила). Певні риси африканської культури дійшли дотепер і в усній народній творчості, наприклад, у казці про людині-павуку Ененси. Павук — одне з найдавніших істот африканської міфології, яке визначає поведінка людей, і розповіді про нього присвячені до похорону, до обрядів культу предків.

Вест-індські афрокреольські мотиви знайшли відбиття у творчості великих барбадосських поетів і новел ревний.

Бриджтаун заснований В 1628 Г. Населення самої столиці нечисленне. У пригородах — 170 тис. жителів. Місто розташоване на березі вузької морської затоки, через яку з давніх часів перекинуто два мости (звідси назва « місто-міст»). Центр багато в чому зберіг вигляд колоніальної епохи: головна площа з пам’ятником адміралові Нельсону зветься Трафальгарської; будинок парламенту побудований на староанглійській манер. Один з бідних округів називається Ськотланд. У ньому живуть нащадки білих слуг і політичних засланців з Ірландії. До будівель XVII в. ставляться будинок Дж. Вашингтона, що відвідав Барбадос, і собор Сент-Майкл. Деякі сучасні столичні будинки побудовані в так званому «карибському» національному стилі — міністерства, портові спорудження, готелі, казино.

Бриджтаун – адміністративний і культурний центр. Тут перебувають один з найстарших у карибських країнах коледжів, заснований в 1745 г., а також коледж мистецтв і наук, що є філією Вест-Індського університету (заснованого в 1948 г на Тринідаді і Ямайці), музеї, публічна бібліотека, картинна галерея.

Острів називають « кораловим коржем», тому що він складний з коралових вапняків і являє собою плоску рівнину, порожнього, що піднімається до центру ( до висоти 340 м). На острові — дикоростуча тропічна рослинність, зустрічаються яскраво квітучі дерева фламбойяни, пальми й ін. Зупиняються під час перельотів фрегати, пелікани й ін. Прибережні води багаті рибою (летуча риба зображена на гербі). Клімат — тропічний. Температура повітря й води коливається в межах +25…+30° С. Опадів випадає 1400 мм у рік. Острів постійно продувається бризами. Часті урагани.

До появи європейців острів населяли індійські племена араваков і карибів. Іспанці (а за деяким даними, португальці) відкрили його на початку XVI в. і стали вивозити індіанців як робочої сили на острів Гаїті. В 1625 г. англійці заснували на острові свою колонію й почали освоєння. В 30-е рр. XVII в. із Бразилії був завезений цукровий очерет. Для роботи на плантаціях англійські колонізатори ввозили негрів-рабів із Західної Африки. Після скасування рабства в 1834 г. багато колишніх рабів стали найманими сільськогосподарськими робітниками. Національно-визвольний рух, що розвернувся в Барбадосі в 30-е рр. XX в., підсилилося після другої світової війни й привело до розширення політичних воль: уведенню загального виборчого права, а в 1961 р. — внутрішнього самоврядування. До одержання незалежності в 1966 р. Барбадос залишався британською колонією. Дотепер входить у Британську Співдружність.

Барбадос — незалежна держава в складі Британської Співдружності. Главою держави номінально є англійська королева, яку представляє на острові генерал-губернатор з місцевих громадян. Законодавча влада належить парламенту, що полягає із сенату й палати збори.

Більшість віруючих — християни (80% належать до англіканської церкви, інші — католики, методисти й «Моравськіе брати»). У негрів-християн зберігаються елементи синкретичних культів.