Чисельність населення: 125,5 млн. чоловік (1997).

Державна мова: японський.

Столиця: Токіо (7,9 млн. жителів, 1997).

Державне свято: День підстави держави (11 лютого), День конституції (3 травня), День дітей (5 травня), День народження здорового імператора.

Грошова одиниця: ієна.

Член ООН з 1956 р.

Розташована в західній частині Тихого океану, поруч із узбережжям Східної Азії. Архіпелаг складається з 4 тис. островів. Чотири найбільші — Хонсю, Хоккайдо, Кюсю, Сикоку — сьогодні Японія Хаконесоединени мостами й тунелями. Крім того, до складу Японії входять острова Рюкю, Бонин і Волкано. Архіпелаг з півночі обмивається Охотським морем, зі сходу й південно-сходу — Тихим океаном, із заходу — Японським і Східно-Китайським морями. На півдні між островами Хонсю, Кюсю й Сикоку розташоване Внутрішнє Японське море.

Національні меншин становлять менш 1% населення, самі численні серед них — корейці й китайці. Японська мова не ставиться ні до одній язиковій групі. Змінюється вікова структура населення. До другої світової війни Японія була країною з переважно молодим населенням. В останні десятиліття гострою проблемою стає «старіння» як наслідок зниження народжуваності й росту тривалості життя (сьогодні — найвища у світі: 76 років — для чоловіків; 82 року — для жінок).

Найбільш активну частину працездатного населення в другій половині 90-х рр. XX в. становила вікова група від 55 до 65 років. Це відбулося як за рахунок того, що був збільшений граничний вік працівників на фірмах з 55 до 60 років, так і тому, що були відкриті різні можливості трудитися літнім японцям (надомна робота з використанням комп’ютерних інформаційних систем, робота в сфері послуг).

Понад 3/4 населення країни — городяни. Більше половини з них зосереджене в трьох великих мегаполісах: Токіо (11,7 млн. чоловік), Осаці (8,7 млн. чоловік), Нагое (6,8 млн. чоловік). Сільського населення стає усе менше, особливо після сільськогосподарської реформи 1961 р. ( 1960 р. – 63,5%; 1970 р. – 28,5%; 1980 р. – 18,3%; 1997 р. – 9%).

ТОКІО — столиця, перше по величині місто Японії, другий найбільший горододайба – місто майбутнього Токіо Японія миру. Великий Токіо включає 26 міст столичної префектури, де проживає більш 12 млн. жителів.

Токіо був заснований в 1456 г. як замок-міцність. З 1603 г. став столицею країни й резиденцією сегунов Токугава, після 1868 г. — місцем перебування імператора й уряду. У Токіо найбільше яскраво проявляються характерні для сучасної японської культури риси — співіснування традиційного й суперсучасного. Квартали з національною архітектурою (імператорський палац, буддійський храм Токіо Япониягококудзи, район Кагурадзака й ін.) сусідять із районами сучасної забудови (Гиндза, Нихонбаси, Синдзюку, Икебукуро й ін.). Протягом XX в. місто руйнувалося майже дощенту двічі — у результаті землетрусу 1923 р. і американських бомбардувань 1945 р.

Йокогама — ( близько 3,3 млн. чоловік, 1997) розташована на березі Токійської затоки. У середині XIX в., коли була дозволена іноземна торгівля, нморська вежа Йокогама Японияебольшая рибацьке село перетворилося в один з найбільших портів миру. У Йокогамі традиційно великий відсоток населення становлять іноземці, одна з найбільших громад — китайська. Це місто було свого роду форпостом, де вперше застосовувалися всілякі закордонні технічні запозичення — газові ріжки, електричні лампи, телеграф, газети. Перша залізна Чайна-Таун Йокогама Япониядорога була побудована між Йокогамою й Токіо (1872). Сьогодні тут найвищий будинок країни — Берегова вежа, яка стала символом споруджуваного урбаністичного центру XXI в. — Минато Мирай. Йокогама з Кавасакі й Токіо утворюють промислову зону Кейхин (великий залізничний вузол).

Осака (2,6 млн. жителів, 1997) перебуває на березі однойменної затоки Внутрішнього Японського моря. Зі стародавності (III — V ст.) поселення, відоме за назвою Нанива, було морськими воротами японської держави. З XV в. місто відоме як найбільший торговельний, фінансовий центр країни. Його називали дайдокоро — «кухня країни», зосакський замок Япониядесь діяв всеяпонський рисовий ринок. Сьогодні Осака — найбільший у Західній Японії фінансово-промисловий центр, транспортний вузол з міжнародним аеропортом і морським портом, культурний центр (університет, театри, музеї). Головна визначний пам’ятка — Осакський замок, побудований Тоетоми Хидееси, об’єднувачем країни, в 1583 г.

Нагоя (2,2 млн. чоловік, 1997) заснований як при-замкове місто в центральній частині Хонсю, у затоці Исе. Зараз посідає третє місце за обсягом виробництва, найважливіший промисловий (автомобілебудування, нафтохімія, важка індустрія), фінансовий і культурний центр. Є університет, багато парків, храмів, музеїв. Саппоро (1,8 млн. чоловік, 1997) — адміністративний, економічний і культурний центр Хоккайдо. Заснований в XIX в., розвинені поліграфічна й будівельна галузі. Тут перебуває Хоккайдський університет. Саппоро – всесвітньо відомий центр зимового спорту, славиться своїми щорічними «сніжними фестивалями», коли в місті зводяться скульптури й спорудження з льоду й снігу.

Киогосе імператорський палац у Кіото Япониято (1,5 млн. чоловік, 1997) — місто в центральній частині Хонсю; з 794 по 1868 г. — столиця держави. З кінця XIX в. тут розвиваються хімічна й машинобудівна галузі промисловості, виготовляються тканини для кимоно, зберігається виробництво лакових виробів, кераміки, ляльок. Великий культурний і освітній центр (39 вищих навчальних закладів).

Кобе (1,4 млн. чоловік, 1997) розташований на південно-заході Хонсю, на узбережжя Внутрішнього Японського моря. Один з найбільших портів у світі, другий після Йокогами. Важливий промисловий центр (суднобудування, транспортне машинобудування, легка й харчова галузі), великий залізничний вузол. Відомий своїм університетом.

Фукуока (1,3 млн. чоловік, 1997) перебуває на узбережжя бухти Хаката, у північній частині острова Кюсю. Один з найдавніших міст країни, перші згадування ставляться до VII — VIII ст. Основний порт торгівлі з Китаєм протягом століть. Відомий як центр виробництва шовку, ляльок і кераміки.

Пам’ятники й культурні цінності перебувають під захистом закону про сохраненіїсад Суйдзендзи Коен г.Кумамото Японія культурних цінностей, яких налічується більш 11 тис. Серед них не тільки храми, але й ремесла, книги, театри, стародавні фестивалі.Природа також опікує законом. Згідно з діючим законом про природні парки, 23 з них опікують державою (4 — на Хоккайдо; 15 — на Хонсю; 4 — на Кюсю) і 44 — муніципалітетами. Місцеві влади з метою збереження флори й фауни кожного району створили 279 парків.

Японське прислів’я говорить: «Не побачивши Никко, людей не має права виголошувати: «Кникко Японияекко!» («Чудово!»). Никко — центр національного парку на північний сході острова Хонсю. У Никко — величні гірські пейзажі, ріки й водоспади, реліктові ліси вулкан, що діє, Насу. Тут розташований храмовий комплекс, у якім перебуває усипальниця сегунов Токугава.

Гори висотою до 3000 м і більш над рівнем моря займають 75% території. Найвища крапка — гора Фудзи (3776 м). Значна частина гірських вершин — вулкани, усього їх 150. З них 15 — діючі. Рельєф — комбінація гір і рівнин. Японські острови розташовані в зоні високої сейсмічності. Щорічно відзначається близько 1500 землетрусів різної сили. Нерідко підземні поштовхи сопровождяпония зимойаются гігантськими хвилями — цунамі. Клімат у цілому – морський, хоча й різниться в окремих районах: на півночі країни — помірний океанічний з холодним летом (Хоккайдо); на Хонсю, північніше 38-й паралелі, — помірно-океанічний з теплим летом; на іншій частині Хонсю, на Сикоку й Кюсю — вологий субтропічний, а на Окінаві — тропическицветущая сакура Японияй. На всій території найважливішим фактором, що формують клімат, є мусони, що влітку супроводжуються зливами й тайфунами,узимку — рясними снігопадами. Впливає на клімат і теплий океанічний плин Куросио. Рослинність різноманітна й включає безліч реліктових видів (гинко, криптомерия японська, кипарис і ін.). У лісах сусідять рослини різних кліматичних зон (хвойні, різновиди сімейства магнолієвих, священне дерево сакаки, бамбук). Особливості тваринного миру в тому, що тут живуть більш дрібні представники загальних видів, характерних для Східної Азії (японський ведмідь, коротконогий вовк, олень, лисиця, борсук, японський кабан, японська макака й ін.). Численні види перелітних і морських птахів (сімейства чайок, качиних, частикових), що обумовлене острівним положенням.

Положення «перехрестя» між континентами визначило особливості формування японського етносу, у якім виділяються п’ять компонентів: айнський, індонезійський, прадавній східно-азіатський, корейський і китайський. Тип, близький до сучасного, зложився на початку нашого тисячоріччя. Айни, що вважаються аборигенами островів, були витиснуті на Хоккайдо, а наприкінці XIX в. втратили й там кращі землі. Зараз їх налічується близько 20 тис. чоловік. Національному характеру японців властиві такі риси, як працьовитість (термін «трудоголики» з’явився в Японії), патріотизм, любов до природи, розвинене естетичне почуття, прихильність традиціям, прагматизм, уміння й схильність до запозичень. Великі міста міняють свій вигляд. Квартали з низькою забудовою поступаються місцем багатоповерховим і висотним будинкам, ойокогама – один з найбільших міст Японіїднако зберігаються й квартали із традиційними одне- і двоповерховими будинками, при будівництві яких використовують сучасні матеріали (даху не солом’яний, а черепичні, стіни не з дерева й паперу, а зі скла й бетону й ін.). Найбільші промислові міста (Токіо, Осака, Нагоя) відомі як своїми підземними кварталами з магазинами, ресторанами, площами, так і багатоярусними автострадами. У невеликих провінційних містах зберігається традиційна забудова. У японському будинку деякі стіни — розсувні (седзи) і служать одночасно й дверми, і вікнами. Планування внутрішнього приміщення створюється за допомогою перегородок (фусума). Підлога покрита солом’яними циновками (татамі). Меблів небагато. Головний елемент інтер’єру — нидом самурая Японияша (токонома), у яку поміщають квіти, сувій каліграфії або живопису. Сидять на підлозі на плоских подушках. На ніч розстеляють товсті матраци, на яких сплять, удень їх забирають у стінні шафи. У сучасних квартирах і будинках звичайно одна кімната — у традиційному стилі, інші — європейські. При вході в будинок — високий поріг, перед яким знімають взуття, по татамі ходять у носках. Опалення в будинках або центральне, або за допомогою переносних грубок (хибати, котацу). Сьогодні японці носять в основному європейський одяг, однак в урочистих випадках, у свята й під час відпочинку будинку віддають перевагу національній. Барвисті кимоно з поясояпонкам (обі), зав’язаним вигадливим вузлом або бантом, заповнюють вулиці під час свят. На ноги надягають носки з виділеним більшим пальцем (таби) і взуття — дзори або тета. У багатьох країнах миру популярна японська кухня, особливо суси й сасими, в основі яких — свіжа сира риба. При гаданій європеїзації життя японців багато в чому залишається традиційної. Основу харчування становить рис, зварений без солі, до якого подаються різні приправи з овочів, риби, м’яса. Поширені й різні види локшини із пшеничної (удон) і гречаної (соба) борошна. Риба й морепродукти як і раніше займають велике місце. Крім загальновідомих овочів (капуста, редька, гарбуз), їдять і особливі — японські (корінь конняку, кореневище лотоса, молоді втечі бамбука, листи хризантеми). Дуже популярні коржі із клейкого рису (моти), соєвий сир (тофу) і ін. Національний напій — рисова горілка (саке), а також багато сортів пива. У вільний час японці дуже люблять подорожувати, особливо по архіпелагу.

Нара — прадавня столиця Японії (710 —784). Місто прадавніх храмових комплексів. На території в 8 км2 розкинувся Наракоен (парк Нара), де розташовані храмові комплекси Тодайдзи (752) з величезною статуєю Будди (висота 16 м), синтоистський храм Касуга Тайся, храм Кофукудзи з пятиярусной пагодою й Національний музей. У Наре перебувають саме прадавнє зі збережених дерев’яних споруджень у світі — храм Хорюдзи (VII в.) і найбільше у світі дерев’яне спорудження — «Золотий павільйон» храму Тодайдзи (висота — 49 м, довжина — 57 м, ширина — 50 м). Духом прадавньої історії тут перейняте все — кожний камінь, кожний пагорб, кожний гай.

Кіото культурний центр країни Япониякиото — столиця Японії в 794 — 1868 рр. Має прямокутне, регулярне планування. Місто зберегло історичний вигляд, незважаючи на численні землетруси й війни. Зведення нових будинків регулюється спеціальними правилами. Місто має статус національного скарбу ( близько 2000 пам’ятників, зокрема 200 синтоистских і 1500 буддійських храмів). Тут перебувають храм Киемидзу (заснований в VIII в., сучасний вигляд знайшов у першій половині XVII в.), сад каменів буддійського монастиря Реандзи (XV в.), Кинкакуд-Зи, або «Золотий павільйон» (кінець XIV в.), Гинкакудзи, або «Срібний павільйон» (XV в.). У місті проводяться традиційні народні свята й фестивалі Статуя Великого Будди Камакура Японія(Гион, Бон, Аои, Дзидай і ін.)

Камакура — столиця першого сегуната (1192 — 1333). Місто уступає по розмірах і різноманітності храмової архітектури Нари й Кіото, але в ньому є своя привабливість — це насамперед його мальовниче розташування: на березі Токійської затоки в оточенні лісистих гір. Головний історичний пам’ятник — гігантська статуя Будди ( Дайбу-Цу), споруджена в 1252 г. (висота — 11,4 м; вага — 850 т бронзи). У Камакуре збереглися як буддійські храми, так і синтоистские.

Японія — конституційна монархія (незмінна на Буддисти Японияпротяженії всього існування японської державності імператорська династія). Імператор може вживати дії, що ставляться до справ держави, лише зі схвалення кабінету міністрів, який і відповідає за ці дії. Законодавчий орган – парламент, що полягає із двох палат — радників і представників. Вищий орган виконавчої влади — кабінет міністрів на чолі із прем’єр-міністром. Прем’єр-міністр висувається парламентом із числа депутатів.

Найпоширеніші релігії — синто й буддизм. Синто — споконвічна японська релігія, що виникла з комплексу вірувань (анімізм, культ предків, землеробські культи, магія). У Японії налічується більш 400 релігійних організацій, число віруючих становить більш 200 млн. чоловік.