Площа: 322 тис. км2. Храм Куан Тхань В’єтнам

Чисельність населення: близько 80 млн. чоловік (2000).

Державна мова: в’єтнамський.

Столиця: Ханой (із пригородами 3,6 млн. жителів, 2000).

Державне свято: День проголошення незалежності Демократичної Республіки В’єтнам (2 вересня, з 1945 г); День звільнення Південного В’єтнаму (30 квітня, з 1975 р.).

Грошова одиниця: донг.

Член ООН з 1977 р., АСЕАН – з 1995 р. і ін.

Розташований у Південно-Східній Азії на сході півострова Індокитай. Граничить із Китаєм, Лаосом, Камбоджею. На сході обмивається водами Південно-Китайського (Східного) моря.

Сучасна територія В’єтнаму – одна з найдавніших областей проживання людину. Народ Вьетнамавьетнам – багатонаціональна країна, у якій проживають 54 народності, що становлять кілька більших етнічних груп: в’є-мионгська, монк-хмерська, тайська, китайська, сино-тибетська й ін. Переважна більшість населення країни ставиться до представників аустро – азіатської родини, серед яких провідним етносом є властиво вьети, або кини (87,5 % населення В’єтнаму). Вони компактно розселені на рівнинах у дельтах рік Хонгха й Меконг, а також по морськім узбережжю. Вьети як народності сформувалися в результаті змішання багатьох племен із середини I тис. до н.е. Близькі до вьетам народності мионг і тхо, що займають компактну територію на периферії розселення вьетов у Північному В’єтнамі. Мон-кхмери, до яких ставиться більше половини всіх народностей В’єтнаму, населяють велику територію в Центральному й Південному В’єтнамі. Серед них виділяються рівнинні кхмери (проживають у долині й дельті ріки Меконг)Збирачі рису В’єтнам і гірські кхмери (розселені на гірські плато Контум, Дарлак). Таиязичние народи (гірські тай) населяють великі передгірні простори Північного В’єтнаму. До тай дуже близькі нунги, що проживають у гірських районах провінцій Каобанг і ін. У цілому ж тай і близькі їм народи населяють район Вьетбак (лівобережжя ріки Хонгха), тхай — район Тейбак (правобережжя ріки Хонгха). Аустронезийские народи займають великі плато на півдні В’єтнаму: гірські чами, їжі, зярай населяють плато Тейнгуен. Китайці (хоа) зосереджені в основному в містах Південного В’єтнаму — Хошіміну, Нячанге, Камране, а також у Ханої й Хайфоні. Вони почали селитися у В’єтнамі з XVII в., але найбільш великі масштаби китайська еміграція прийняла наприкінці XIX — початку XX в. Розселення у В’єтнамі нерівномірне. Близько 90 % населення (вьети) зосереджені в дельтах рік і на приморських рівнинах. Тут щільність населення понад 1300 людей на 1 км.кВ ( у деяких повітах, розташованих уздовж рік Хонгха й Меконг, вона зростає до найвищої на всій земній кулі оцінки — 1500 — 1700 людей на 1 км.кв.). У гірських районах щільність населення різко падає — до 10 — 50 людей на 1 км.кв. У зв’язку з нестачею земель на рівнинах частина вьетов переміщається в передгірні й гірські райони. У цей час вони становлять значну частку гірських провінцій Північного В’єтнаму. Природній рух населення у В’єтнамі в другій половині XX в. характеризується високою народжуваністю (щорічний природній приріст населення — 2,5 %) і порівняно високої, але смертністю, що швидко знижується. Середня тривалість життя – 65 років. З 1950 по 1983 р. населення, незважаючи на величезні людські втрати за роки багаторічних воєнних дій, більш ніж подвоїлося, а число міських жителів виросло в 4 рази.

В’єтнамський Новий годтет — свято Нового року або початку весни ( по місячному календарю – наприкінці січня — середині лютого) – головне й улюблене свято кожного в’єтнамця. Будучи самим прадавнім і пов’язаним з культом родючості, свято Тет — насамперед сімейне свято, що триває близько тижня з карнавальними ходами, вибухами петард, танцями й ін. Під час цих днів відвідують також могили й поклоняються парфумам предків. Міські жителі прагнуть у ці дні в рідне село, на «малу» батьківщину, так само як і багато в’єтнамців, що проживають за кордоном.

Ханой (сучасна назва з 1831 г.) — історичний, культурний і промисловий центркрасная ріка В’єтнам Північного В’єтнаму, його прадавня столиця Тханглонг (« дракон, Що Злітає, »). Тут розташовані всі урядові заклади, найбільший механічний завод ім. Чан Хинг Дао й головні вузи країни: Ханойський університет, педагогічний інститут, політехнічний інститут (найбільший у Південно-Східній Азії), побудований і повністю обладнаний за допомогою СРСР (1956), Вища художня школа й інші провідні наукові установи СРВ, бібліотеки, наукові архіви, музеї й міський театр. У Ханої збереглися стародавні пам’ятники архітектури. Один з них — знаменитий конфуцианський храм літератури («Ван миеу»), побудований в 1070 г. для проведення літературних конкурсів. Ансамбль являє собою обнесений цегельною огорожею прямокутник, що полягає їх чотирьох дворів. В останньому, четвертомстарий район Ханоя В’єтнам, розташований сам храм. Шедевром в’єтнамського національного мистецтва XI в. уважається Пагода одного стовпа («Тюа марнотрат кіт»), споруджена в 1049 г., що й нагадує гігантську квітку лотоса. Пагода відбивається в невеликій штучній водоймі, у середині якого вона розташована. У Ханої перебуває також гігантська статуя святого Чан Ву (висота — 9м, вага — майже 7 т) з пагоди Великого Будди, відлита із бронзи в XVII в. У центрі міста збереглися квартали, забудовані в колоніальний період. Це потопаючі в зелені двох-триповерхові вілли, архітектура яких несе на собі відбиток європейського зодчества.

Хюе — столиця імператорів останньої в’єтнамської династії Нгуен. Перебуває в центральній Цитадель у Хюе Вьетнамчасти В’єтнаму. Місто знамените палацовими комплексами, які вражають ефектним розписом золотим і кольоровими лаками по чорнім і червонім тлу у вигляді вигадливого орнаменту (традиційне в’єтнамське мистецтво). У місті є стародавній некрополь під відкритим небом – комплекс похоронних мавзолеїв в’єтнамських імператорів династії Нгуен, що символізували їхня велич і влада. Хошіміна ( до 1976 р. — Сайгон) — найбільший промисловий і торговий центр і порт Південного В’єтнаму на ріці Сайгон. У цей час у Хошіміну ведеться інтенсивне будівництво сучасних готельних комплексів, розробляються туристичні маршрути Хошімін — В’єнтьян (Лаос) — Пномпень (Камбоджа). Тут перебувають колишній президентський палац Нго Динь Зьема й Нгуен Ван Тхи-Еу — двох президентів Республіки В’єтнам, кафедральний католицький собор (XIX в.), що повторює в основних рисах архітектуру відомого собору Паризької Богоматері у Франції, а також численні буддійські пагоди й цвинтаря з багатометровими статуями Будди (XX в.). Інші великі міста в Північному В’єтнамі — Намдинь, Винь, Хонггай, Тханьхоа; у Південному В’єтнамі – Дананг, Хюе, Зядинь, Фантхиет, Нячанг, Куинен і дри

В 90-6 ГГ. У В’єтнамі була розроблена генеральна програма розвитку туризму в найбільших містах півночі, центру й півдня країни, а також у найбільше живописндайвинг Вьетнамих місцях. Поряд із традиційними видами туризму (санаторний відпочинок, морські купання, екскурсії) у В’єтнамі розвиваються й спеціальні: туризм релігійного характеру — відвідування буддійських храмів і пагод, католицьких соборів і мусульманських мечетей, пам’ятників індуїзму на території колишнього держави Чампа (сучасний Центральний В’єтнам); «етнографічний» туризм і оригінальна в’єтнамська кухня для цінителів східної екзотики. В 165 км від Ханоя перебуває затока Халонг («Затока дракона, що опускається, »), звідки відкривається незабутня вигадлива панорама морського пейзажу із численними (1600) скелястими островами. Затока Халонг в’єтнамці називають восьмим дивом світла.

Раозеро повернутого меча Вьетнамвнинние райони Вьетна – дельти двох найбільших рік (Хонгха на півночі й Меконг на півдні) займають 1/4 території країни. Тут розташовані основні масиви родючих земель. Через усю країну простягнувся гірський хребет Чионгшон. У гірських районах В’єтнаму ( до 3143 м на півночі й до 2598 м на півдні) поширені вічнозелені тропічні ліси (40% території). У лісах виростають багато видів лікарських рослин — женьшень, аніс, кардамон і коштовні породи дерев — червоне, залізне (лим) і ін. Клімат — субтропічний і субекваторіальний. Основні сезонні відмінності визначаються мусонним режимом: літніми південно-західними мусонами, що несуть рясні дощі з океану, і зимовими, північно-східними — з гірських районів. Опадів випадає понад 1500 мм у рік. Літні місяці жаркі й вологі, сухий сезон — з листопада по квітень. Нерідкі тайфуни й повені.

Близько 10 млн. віруючих сповідують буддизм північного напрямку — махаючи-ну (санскрит, букв. – «більша колісниця»). Махаяна підкреслює риси терпагода Тхиемну Ароматна ріка Вьетнампимости в етичнім навчанні буддизму й обожнює Будду. Близько 7 млн. чоловік сповідують католицизм (розповсюджений з XVII в.) На півдні країни поширені релігійно-синкретичні секти — као-дай (2 млн. чоловік) і хоахао (1 млн. чоловік). Їхня релігійна основа — буддизм у комбінації з елементами католицизму. Широко поширені релігійний^-релігійні-філолофсько-релігійні конфуцианские вистави. Найбільш масове вірування — культ предків (90 % населення).

В’єтнам — парламентська республіка. Глава держави — президент. Згідно з конституцією 1992 р., вищий законодавчий орган — однопалатні Національні збори. Виконавча влада здійснюється урядом на чолі із прем’єр-міністром. Чинною конституцією керівна роль у суспільстві закріплена за Комуністичною партією. Інших політичних партій у В’єтнамі немає.