Площа: 29,8 тис. км2.

Чисельність населення: 3 млн. 766,4 тис. чоловік (1996).

Державна мова: вірменський.

Столиця: Єреван (1 млн. 249,4 тис. жителів, 1996).

Державне свято: День незалежності (24 вересня, з 1991 р.).

Грошова одиниця: драм.

Член ООН і ОБСЄ з 1992 р.

Розташована на півдні Закавказзя. Граничить на півночі із Грузією, на сході й півдні — з Азербайджаном, на півдні — з Іраном, на заході — з Туреччиною.

По етнічному складу населення Вірменії однородно: більш 93 % — вірмени. Вірменська мова ставиться до особливої групи індоєвропейської язикової родини. Живуть тут також росіяни (15 тис.), курди (56 тис.), українці (8 тис.), ассирийци (6 тис.) і ін.

Великий вплив на життя країни виявляє велика вірменська діаспора у світі. Вірмени живуть більш ніж в 60 країнах (США, Франції, Ірані, Лівані, Туреччині, Сирії й ін.). Діаспора утворювалася в результаті національного й релігійного переслідування, особливо з боку султанської Туреччини. Так, за 1890 – 1918 рр. турки винищили більш напівмільйона вірменів. Уцілілі бігли із країни. У цей час міське населення становить близько 68 %, сільське — 32 %. Найбільш густозаселена частина Вірменії — Араратська рівнина, що тягнеться уздовж ріки Араку, зрошена, суцільно покрита виноградниками, каналами.

У рівнинній Вірменії переважають великі села з населенням до декількох тисяч людей. Раніше вони ділилися на квартали, як правило, заселені родинами одному великого патріархального прізвища. Зараз такий квартальний поділ зникає, але старі фамільні назви збереглися й уживаються для позначення різних місць на селі. Господарські будівлі звичайно виносяться за межі житлової частини. Поруч із сучасними житлами в селах можна побачити й деякі традиційні типи будівель. Найбільш характерний серед них — глхатун (буквально — «будинок з головою») — наземне або напівназемне спорудження з кам’яними стінами й потужним бревенчатим перекриттям, зверху засипаним землею. Глхатун, як правило, висвітлювався через димовий отвір. Для опалення, готування їжі й випічки хліба усередині будинку були різні вогнища — умуровані в підлогу глиняні печі (тонири) і каміни (бухари). Міські форми будівель — з більшими вікнами, черепичною покрівлею — стали проникати в село вже з кінця XIX в. Зараз будують будинку з туфу або іншого каменю, рідше з бетонних блоків, в основному двоповерхові, з відкритою або заскленою верандою. Стіни усередині часто покривають орнаментальним розписом.

У Вірменії багато різних пам’ятників, як стародавніх, так і сучасних. Це храми й монастирі, мости, каплиці й різьблені надгробки. Деякі з них — справжні твори мистецтва. Особливо слід зазначити численні художньо оформлені джерела, які, згідно з народною традицією, споруджують на честь якої-небудь людини або пам’ятної події. Традиційний вірменський костюм до нашого часу зберігся в основному як святковий і театральний одяг. Із усіх видів матеріальної культури найбільш живучими виявилися традиції національної кухні. Для неї характерна комбінація рослинних і тваринних продуктів. В основі їжі — зернові продукти. Із пшеничної (у минулому і ячмінної) борошна в печах-тонирах випікають тонкий хліб — лаваш, здобне печиво, різні борошняні вироби. Із усіляких круп варять каші, плови, супи. Обов’язковий компонент харчування — молочні продукти: сири, масло, кисле молоко. М’ясо в минулому їли рідко, в основному як обрядову або святкову їжу. Для багатьох блюд одночасно використовують і городин, і м’ясо, і крупи. Популярні блюда з винограду й фруктів. Широко використовуються пряні трави — як у сушеному, так і у свіжому виді.

У Вірменії зберігаються традиційні норми сімейної й родинної взаємодопомоги, барвиста сімейна й календарна обрядовость. У липні весело відзначається свято Вардавар (Вард — язичеський бог води): молоді люди танцюють, обливають один одного водою, піднімаються на квітучі гірські луги й до джерел. Ечмиадзинхарактерная риса сучасного способу життя вірменського народу — глибокий і жвавий інтерес до своїх культурно-історичних традицій, прагнення зберегти наступність поколінь.

Єреван ( до 1936 р. – Еривань) розташований на березі ріки Раздан, у найкрасивішому куточку Араратской рівнини. З півночі й сходу місто оточене пагорбами, але відкритий до півдня, де піднімається сніжна вершина Арарату. Назва міста сходить до урартскому періоду, міцність Еребуни відома з 782 г. до н.е. Сучасний Єреван — дивно гарне місто. Центральна частина облямована системою кільцевих вулиць. Будинку, побудовані в основному з рожевого туфу різних відтінків, надають місту особливий, святковий колорит. Прикраса центру міста — побудоване в 1959 р. будинок Матенадарана — унікального сховища 10 тис. древнеармянских рукописів і більш ніж 200 тис. різних документів. У столиці — Академія наук, 11 вузів ( у тому числі університет і консерваторія), музеї, театри ( у тому числі драматичний ім. Г. Сунду-Кяна) і театр опери й балету ім. А.Спендиарова. У Єревані багато оригінальних фонтанів і ставків, облямованих плакучими вербами. Найвідоміші пам’ятники — героєві вірменського епосу Давиду Сасунскому й полководцеві V в. Вардану Мамиконяну й ін.

З 1981 р. у Єревані діє метрополітен, і кожна з його станцій перетворена митецькими вірменськими майстрами в справжній палац, прикрашений мармуром, туфом, базальтом.

Помри (у минулому — Александрополь, Ленинакан) — друге місто Вірменії як по числу жителів, так і за рівнем промислового розвитку. Він розташований на висоті понад 1500 м, з півночі й сходу оточений горами. Поселення людей на цьому місці відомі з V в. до н.е., у середні століття — це вже великий центр Кумайри. З 1837 г. — російська міцність. На початку XX в. — важливий торговельний і ремісничий центр. У Гюмри є музей міського побуту, що розмістився в стародавньому особняку, а будинку городян, побудовані в XIX в. із чорного туфу в центрі міста, зберігаються як квартали-заповідники.

Кировакан ( до 1935 р. — Караклис, заснований в 1826 г.) — третє по величині місто Вірменії, розташований в улоговині між горами, при злитті припливів ріки Кури, на висоті 1350 м. На околицях збереглися унікальні циклопічні спорудження II тис. до н.е. Особливе місце займає Ечмиадзин ( до 1945 р. — Вагаршапат). Відомий з II в. до н.е. Із прийняттям християнства став духовним центром усіх вірменів миру, тут же перебуває резиденція католикоса всіх вірменів. Раз у сім років тут улаштовується врочистий обряд виготовлення миро (греч. myrrha — запашне масло), яке потім доставляється в усі вірменські храми миру.

Займає північно-східну частину Вірменського нагір’я й хребти Малого Кавказу. Більш 90 % території перебуває вище 1000 м над рівнем моря (гора Арагац — 4090 м). На висоті 1900 м розташоване найбільше озеро на Кавказі – Севан (глибина – до 83 м). Для підвищення рівня води побудований тунель (49 км), по якім у Севан перекидаються води ріки Арпа.

Ландшафт Вірменії — напівпустелі, гірські степи, рідколісся, субальпійські й альпійські луги. Клімат по вертикалі — від сухого субтропічного до холодного гірничо-тундрового. Головні ріки — Араку, Ахурян, Мецамор і ін. У найбільше на Кавказі озеро Севан упадають 28 невеликих рік. Води Севана, що й випливає з нього ріки Раздан широко використовуються для зрошення. Лісу займають 1/5 території країни. Вірменія розташована в сейс-моопасной зоні. Землетрус 1988 р. (Спитакское) знищило кілька міст, загинуло більш 25 тис. чоловік. Вулканічний туф — унікальний і найпоширеніший у Вірменії природний матеріал самих різних квітів і відтінків (рожевий, червоний, жовтий, чорний).

По всій Вірменії розкидані незліченні пам’ятники стародавньої архітектури. Не можна не згадати базилич-ную церква в Апаране (IV в.), хрестово-купольний мініатюрний храм Кармравор (VII в.) в Аштараке, античний храм у Гарни (III — II ст. до н.е.), комплекс Мармашен під Помри (X — XI ст.), монастирські ансамблі Севана (IX в.), Са-Наїна, Ахпата, печерний монастир Гегард (IV — XIII ст.) в ущелину ріки Гарни. Недалеко від Гориса перебував чудовий чоловічий монастир у Татеве (IX в.) із середньовічним університетом (XIV — XV ст.). Відомий храм VII в. Звартнои (храм «Бдящих сил», тобто ангелів) неподалік від Ечмиадзина зруйнований землетрусом.

Вірменія — демократична республіка. Глава держави — президент. Законодавчий орган — Національні збори, виконавчий — Рада міністрів.

Вірменія — перша країна у світі, де християнство стало державною релігією. Більшість віруючих — христиане-монофисити. Вірменська апостольська церква — одна із самих прадавніх християнських церков. По імені її засновника Григора Просвітителя (початок IV в.) названа Григорианской.