Площа: 488,1 тис. км2.

Чисельність населення: 4,6 млн. чоловік (1998).

Державна мова: туркменський.

Столиця: Ашгабат (500 тис. жителів, 1997).

Державне свято: День незалежності (27 жовтня, з 1991 р.).

Грошова одиниця: манат.

Член ООН і ОБСЄ з 1992 р.

Туркменістан — країна пустель і оазисів, своєрідних історичних і культурних традицій. На його території квітнули найдавніші цивілізації миру. Це одне із самих багатих держав по запасах газу й нафти. Разом з тим історія незалежності країни нараховує всього кілька років. Сучасний Туркменістан проголосив свій, особливий шлях розвитку.

Розташований у південно-західній частині Середньої Азії. На півночі й сході граничить із Казахстаном і Узбекистаном, на півдні — з Афганістаном і Іраном. На заході обмивається водами Каспійського моря.

У Туркменістані живуть представники безлічі національностей, однак більшість населення — туркмени. Більші групи туркменів живуть в Узбекистані, Афганістані, Ірані. У Туркменістані є більші громади узбеків (9%) і казахів (2%). Помітну частину населення становлять росіяни й російськомовні народи ( близько 7%). З інших народів тут живуть вірмени, азербайджанці, татари, перси, лезгини, уйгури, а також белуджи, курди й ін. По своєму антропологічному вигляду туркмени ставляться до закаспійського расового типу південних європеоїдів. Туркменів відрізняють високий ріст, довгаста форма голови, вузька особа, досить високе чоло, відносно темний відтінок волосся, око й шкіри. Монголоїдні риси в них незначні.

Туркменська розмовна мова розвивалася на основі західних огузских племінних діалектів тюркських мов, випробувавши на собі також вплив кипчакских і староузбекских (чагатайских) мов. Літературна туркменська мова сформувалася в XX в. під впливом текінського племінного діалекту. Сучасна туркменська писемність заснована на кирилиці, але в XXI в. планується перевести її на латинську графіку. У Туркменістані, як і в інших середньоазіатських державах, висока народжуваність. З початку сторіччя чисельність жителів виросла в кілька раз, однак це результат не тільки високої народжуваності, але, що й знижувався в XX в. смертності. Для туркменів характерні багатодітні родини. Середня щільність населення в Туркменістані — близько 9,4 людину на 1 км.кв.. Найбільша щільність — у південних, східних і північно-східних оазисах; одна з найнижчих — на заході республіки; у центральних пустельних районах одна людина – на кілька квадратних кілометрів. Наприкінці 80-х рр. XX в. у Туркменістані було 16 міст і 74 селища міського типу, у яких проживало близько 50% населення.

На початку XX в. туркмени були зайняті в основному в сільськім господарстві, насамперед у кочовім тваринництві й частково в землеробстві. Протягом сторіччя кочівників ставало усе менше й менше. За останні десятиліття в Туркменістані помітно збільшилася, насамперед за рахунок прибулих у республіку мігрантів, частка зайнятих в індустріальних галузях (у промисловості й будівництві) і скоротилося число працюючих в аграрному секторі. У середині 90-х рр. у сільськім господарстві працювали 735 тис. чоловік (44% від числа зайнятих у народнім господарстві), у сфері послуг — 625 тис. чоловік ( близько 40%), а в промисловості й будівництві — 320 тис. чоловік; (16%).

Ашгабат — столиця республіки. Місто розташоване в мальовничій долині в передгір’ях Копетдагу, майже на рівній відстані від усіх обласних центрів республіки. Він виник в 1881 г. спочатку як військове зміцнення неподалік від однойменного селища. В 1885 г. сюди була проведена залізниця, після чого навколо зміцнення стало розвиватися міське поселення. До 1919 р. місто було відоме як Асхабад. В 1921 р. він був перейменований у Полторацк на честь революціонера П. Г. Полторацкого. В 1927 р. місту була повернута стара назва в новій транскрипції — Ашхабад («обладнане з любов’ю»). На рубежі 80 — 90-х рр. з’явилася інша транскрипція — Ашгабат. Завдяки зручному географічному положенню місто стало важливим торговельним і транзитним пунктом. В 1948 р. місто пережило потужний землетрус і повністю був зруйнований. Відновленню столиці Туркменістану допомагали всі республіки Радянського Союзу. На місці руїн через кілька років виросло прекрасне нове місто. В Ашгабаті багато сучасних архітектурних споруджень, багатоповерхові житлові райони. До кінця XX в. Ашгабат перетворився у важливий політико-адміністративний, науково-культурний і транспортний центр. Промисловість представлена підприємствами легкої, харчовий, машинобудівної, електротехнічної й інших галузей. У місті є університет, інститути, науково-дослідні установи, театри, музеї, клуби. Є ботанічний сад.

Туркменабад — центр східної частини Республіки Туркменістан і другої по чисельності населення місто (150 тис. жителів, з яких значну частину становлять узбеки). Колись у цьому місці була розташована міцність Бухарського емірату за назвою Чарджуй («Чотири канали»), яка опікувала переправу через Амудар’ю від навали й розбою кочівників. В 1886 г., коли сюди була проведена Закаспійська залізниця, близько міцності виникло військове, а потім і міське поселення. В 1901 р. був побудований залізничний міст через ріку. В 1940 р. назва міста одержала нову транскрипцію — Чарджоу. В 1999 р. Чарджоу був перейменований у Туркменабад («Створений туркменами»). У наші дні Туркменабад — розвитий промисловий і культурний центр. Тут є підприємства по переробці бавовни, шовкомотальна фабрика, завод по обробці шкурок куракульских овець, судноремонтний і екскаваторний^-екскаваторний-ремонтно-екскаваторний заводи, великий суперфосфатний завод і ін. Місто зручно розташоване на перетинанні судноплавної частини ріки Амудар’я й залізної дороги і є важливим транспортним вузлом. У Туркменабаде є технікуми, училища, музей і театр.

Переважають три ландшафти: пустельні рівнини, оазиси й гори. Головні ріки – Амудар’я, Мургаб, Теджен. У знаменитій Бахарденской печері перебуває підземне озеро Коу-Ата (на 60 м нижче входу). Його площа – 1050 м.кв., середня глибина — 6 м, а температура води +33…+37° С.

Приблизно 80% території займають пустелі. Сама більша — Каракуми («Чорні піски»), що простирається із заходу на схід на 880 км. На півдні й захід^-заходові-заходу-південно-заході — гори Копетдаг (гора Ризі — до 2942 м) і північні передгір’я Паропамиза. Клімат — різко континентальний, дуже сухий, зі значними добовими й річними коливаннями температур. Зима — тепла, літо — пекуче. Найвища середньомісячна температура відзначається в липні (+32,2° С). Самий холодний місяць — січень, але на півдні в цьому місяці температури плюсові й можлива вегетація рослин. Опадів — від 70 до 120 мм у рік, у горах — до 350 мм. Рослинність — переважно пустельна.

Прадавня культура Середньої Азії, включаючи Туркменістан, заснована на релігійних традиціях зороастризму, буддизму, християнства й інших культах і віруваннях. Починаючи з рубежу VII — VIII ст., коли регіон був завойований арабами релігією, що панує, стає іслам. Віруючі туркмени, узбеки, таджики, казахи й деякі інші народностей сучасного Туркменістану в переважній більшості — мусульмани-суніти ханифитского користі. Невелика частина місцевого населення, вихідців з Ірану, – мусульмани-шиїти. Більшу роль у туркменськім суспільстві протягом століть відіграв суфізм ( від арабського суф — груба вовняна тканина, звідси – волосяниця як атрибут аскета) — містичний напрямок мусульманського віровчення, для якого характерна комбінація метафізики з аскетичною практикою, вчення про поступове наближення через містичну любов до пізнання Бога. Суфізм вплинув на літературу, народну творчість і навіть на політичне життя корінних народів. В XX в. тут утворювалася більша громада європейського по походженню населення. Це православні християни, католики й лютерани.

В 18 км на захід від Ашгабата піднімаються руїни Ниси — столиці прадавнього Парфянского держави, яка існувала на рубежі I тис. до н.е. — 1 тис. н.е. Тут збереглися залишки міських кварталів, храмів, палаців. При розкопках Ниси археологи виявили чудесні ритони (кубки у вигляді рогу) зі слонячої кістки, скульптури із глини й каменю, монети, архівні записи на глиняних дощечках. Ці знахідки мають світове значення. До півночі від міста Байрам-Алі лежать руїни іншого прадавнього міста — Мерва. Це найбільш значний архітектурний^-архітектурний-історико-архітектурний пам’ятник Туркменістану. Найдавніша частина — городище Ерк-Калу, заселення його датується I тис. до н.е. У середині I тис. н.е. Мері був столицею східної частини Сасанидской імперії, а потім центром арабських намісників у Хорасане. Свого розквіту місто досяглося в XII в. у складі держави Сельджукидов і Хо-Резмшахов, про що свідчать залишки городища Султан-Калу з мавзолеєм султана Санджара в центрі. У цей час Мерв був найбільшим на Сході центром по виготовленню художньої штампованої кераміки. Нарешті, на півночі Туркменістану, де перебував прадавній Ургенч — столиця Хорезма в XII — XI11 ст., збереглися такі пам’ятники, як міцність Аккала («Біла міцність»), мінарет, мавзолей Фахреддина Рази (друга половина XII в.), який являє собою цегельну кубовидную будівлю із дванадцятигранним шатровим куполом.

Туркменістан — республіка. А Президент — глава держави й виконавчої влади. Законодавча влада належить парламенту — Народним зборам (Халк Меджліс).