Площа: 143,1 тис. км2.

Чисельність населення: 6,1 млн. чоловік (1998).

Государсвенний мова: таджицький; мова міжнаціонального спілкування — російський.

Столиця: Душанбе (515,1 тис. жителів, 1998).

Державне свято: День проголошення незалежності (9 вересня, з 1991 р.).

Грошова одиниця: таджицький рубль.

Член ООН і ОБСЄ з 1992 р.

Таджикистан розташований у південно-східній частині Середньої Азії. На заході й півночі граничить із Узбекистаном і Киргизстаном, на півдні — з Афганістаном, а на сході, у високогірній частині, — з Китаєм. У горах Таджикистану — найбільші в Середній Азії льодовики — Федченко й Зеравшанський. Льодовик Федченко (довжина — 77 км, ширина — 1700 — 3100м) — найбільший гірничо-долинний льодовик Паміру, названий на честь натураліста А. П. Федченко. На висоті 4169 м — гідрометеорологічна станція.

Таджикистан — багатонаціональна республіка. Основну частину населення становлять таджики ( близько 68%). З IX — X ст. у Середній Азії поширюється західно-іранська мова, яка стала основою сучасної таджицької мови. Із цього часу відбувається процес поступової консолідації різних ираноязичних груп, які населяли Середню Азію, у єдину нації таджиків. Однак більш 50% таджиків залишилися за межами російського впливу: в Афганістані, Ірані, Китаї. Антропологически вони ставляться до південних європеоїдів Середньоазіатського межиріччя з якоїсь монголоїдною домішкою.

Таджицька мова належить до західно-іранських мов іранської групи індоєвропейської язикової родини. У Горно-Бадахшанської автономній області живуть памірські таджики, або припамирские народності ( загальною чисельністю близько 110 тис.), — рушанци, ваханци, шугнанци, бартангци, ишкашимци, язгулемци, які говорять східно-іранськими мовами. Ще недавно на схожих мовах говорили ягноб-ци — одна з локальних груп північних таджиків. У Таджикистані є більші громади узбеків (25%), а також киргизов і туркмен, що говорять на різних діалектах тюркських мов. Донедавна помітну частину населення становили росіяни й російськомовні народи, тепер їх загальна чисельність — близько 5%. З інших народів тут живуть араби, середньоазіатські цигани і євреї, татари й німці.

Для сучасного Таджикистану характерні високі темпи приросту населення: з 20-х рр. чисельність жителів республіки виросла майже в 6 раз. Цей показник — результат високої народжуваності, що й знижувався в XX в. смертності. Більшість родин у Таджикистані є багатодітними. Певну роль у росту чисельності населення донедавна відіграв приплив трудових ресурсів з Росії, України, Білорусії, який в останнє десятиліття припинився.

Душанбе — столиця республіки, розташована в Гиссарской долині на півдні Таджикистану. У Душанбе («П’ятниця», що означало день проведення базару) перебувала літня резиденція гиссарских беків (правителів). В 20-е рр. XX в. на місці кишлаку було побудовано місто, що стало столицею знову утвореної Таджицької Радянської Соціалістичної Республіки. В 1929 р. місто перейменоване в Сталинабад ( до 1961 р.). У столиці побудоване багато житлових мікрорайонів, музеїв, інститутів, підприємств машинобудування легкої й харчової промисловості. У Душанбе — Театр опери й балету імені Айни, Драматичний театр імені А. Лахути, Російський драматичний театр імені В. Маяковського й ін. На околицях міста — мавзолей відомого середньовічного містика Якуба Чархи (XV в.). Недалеко від Душанбе – Варзобское ущелина.

Худжанд — другий по величині й важливості місто в Таджикистані, розташований на півночі республіки, у західній частині Ферганської долини. Місто має прадавню історію. Як уважають багато істориків і археологи, легендарне місто Олександр-Есхата (Олександрія Крайня) був побудований Олександром Македонським на місці нинішнього Худжанда (V в. до н.е.) і ввійшов в історію як місто високої культури, як важливий торговельний і ремісничий центр. З архітектурних пам’ятників середньовіччя найбільш відомі стара міцність у центрі міста й мавзолей (XIV в.) шейха Муслихиддина (жив в XIII в.) — святого й духовного заступника Худжанда. Після завоювання в XIX в. росіянами місто стало центром повіту, де швидкими темпами почала розвиватися промисловість. Сюди була проведена залізниця. У радянський час Худжанд (в 1936 — 1990 рр. — Ленінабад) — центр Ленинабадской області. Звідси родом були багато відомих представників таджицької інтелігенції й республіканського керівництва. У місті побудовано 20 великих підприємств, у тому числі великий шовковий комбінат, консервний комбінат, бавовноочисний завод і ін. Худжандський університет — одне із кращих вищих навчальних закладів республіки. Ура-Побе розташований на півночі Таджикистану, в 70 км від Худжанда. Під цією назвою місто відоме з XV в. В XVIII в.

Ура-Тюбе — центр самостійної держави (бекства), на чолі якого стояли узбецькі правителі із племені юз. На початку XIX в. місто стало «яблуком розбрату» між Бухарським еміратом і Кокандским ханством, а в 60-е рр. XIX в. був завойований російськими військами. Уратюбинци здавна славилися як неперевершені майстри-ремісники. Їхнього виробу — тканини, взуття, ножі, прикрашені різьбленням, посуд, художня вишивка — високо цінувалися в Середній Азії. У сучасному Ура-Тюбе створена й успішно розвивається фруктопереробна й виноробна промисловість. Місто стало важливим центром оптової торгівлі. З архітектурних пам’ятників найбільш відома побудована в XVI в. мечеть Кок-Гумбез («Блакитний купол»). Північніше міста збереглися залишки багатокілометрового насипу Кампирдувал, яка в стародавності охороняла місто від набігів кочівників.

Територія республіки майже збігається з гірською системою Памиро-Червона, яка займає 9/10 її площі. Природні ландшафти міняються залежно від висоти: унизу — пустелі й долини, вище — передгір’я, покриті лісами, у високогір’ях — альпійські луги, ще вище — вічна мерзлота. Клімат — різко континентальний, посушливий. У долинах літо печеня й тривала. Середня температура липня +29… +31° С. Чим вище в гори, тем нижче температура. Різноманітний рослинний і тваринний мир. Тут живуть 50% найрідших тварин і 15% птахів, занесених у Червону книгу. У льодовиках Памиро-Червона зосереджене до 1300 км.куб. прісної води. Тут беруть початок багатоводний і бурхливі гірські ріки. У Таджикистані — 947 рік, що мають довжину більш 10 км. Основна частина стоку (88%) припадає на басейн ріки Амудар’ї. Великий приплив Амудар’ї — ріка Зеравшан, її води повністю витрачають на зрошення. Північну частину республіки перетинає ріка Сирдарья.

Територія Таджикистану — один із центрів світової цивілізації. В I тис. до н.е. тут жили східно-іранські народності. В IV в. до н.е. у Середню Азію зробив похід Олександр Македонський. З його іменем зв’язано багато переказів. Наприкінці VII — початку VIII в. держави, що перебували на території нинішнього Таджикистану, були завойовані арабами. Розквіт державної й культурної моці припадає на епоху правління династій Тахиридов і Саманидов (IX — X ст.). Протягом усього наступного часу на території Таджикистану існувала безліч дрібних князівств. В 1868 г. північну частину Таджикистану завоювали росіяни. В 1929 р. була утворена Таджицька РСР. В 1991 р. проголошена її незалежність.

Віруючі таджики, узбеки, киргизи, туркмени й деякі інші народностей сучасного Таджикистану в переважній більшості є мусульманами-сунітами ханифитского користі.

Таджикистан відомий багатьма визначн_пам’ят прадавньої історії й культури. Серед них є унікальні пам’ятники. Одним з них є розташований на півночі республіки, у долині ріки Зеравшан, місто Пенджикент. В V — VIII ст., до арабського завоювання, Пенджикент був центром одного із согдийских князівств. Тут археологами були знайдені залишки житлових і суспільних будинків, цитадель із палацом, некрополь, прекрасні настінні розписи (сцени з життя місцевого суспільства до приходу в Середню Азію арабів). На місці розкопок був створений музей-заповідник. Недалеко від Пенджикента, на горі Муг, знайдений архів документів пенджикентского правителя, написаних на согдийском мові. Розшифрування цих документів дозволяє судити про соціальну, економічному й політичному життя населення Середньої Азії в VIII в. На півдні Таджикистану, у містечку Аджинатепе, біля г. Курган-Тюбе, археологи виявили сліди прадавнього буддійського монастиря VII — VIII ст., у тому числі 12-метрову фігуру лежачого Будди. Високі гори, важкі й небезпечні для сходжень схили, льодовики — усе це залучає в Таджикистан спортсменів-альпіністів.

Законодавча влада належить парламенту — Маджлиси Олий (Верховні збори), виконавча — президентові. Президент за узгодженням з парламентом формує уряд. У республіці існує безліч політичних партій і об’єднань. В 90-е рр. у Таджикистані між різними політичними силами розвернулася боротьба за владу, яка переросла в громадянську війну. В 1997 р. між основними суперниками була укладена Загальна угода про установлення миру й національної згоди, вироблені умови політичного врегулювання.

ТАЇЛАНД

Королівство Таїланд

Площа: близько 514 тис. км2. Самуй таїланд

Чисельність населення: 60 млн. 609 тис. чоловік (1999).

Державна мова: тайський.

Столиця: Банкок ( близько 7 млн. жителів, 1999).

Державне свято: День народження Короля (5 грудня); День конституції (10 грудня, з 1932 р.).

Грошова одиниця: бат.

Член ООН з 1946 р., АСЕАН і ін.

Сіам ( до 1939 р. і в 1945 — 1948 рр.) — так раніше називався Таїланд — батьківщина не тільки блакитнооких кішок, нерозлучних близнючок і білих слонів, але й вільних людей. Тайци, місцевою мовою — тхаи, — «вільні люди». І це правильно: Таїланд жодного разу не скорився колонізаторам.

Розташований у Південно-Східній Азії, у центральній частині Індокитайського й північної частини півострова Малакка. Граничить із Мьянмой, Лаосом, Камбоджею, Малайзией. Обмивається з півдня водами Сіамської затоки, Південно-Китайського, із заходу — Андаманського моря. Таїланду належать острова в Сіамській затоці й Андаманськім морі ( найбільш великі з них — Самуй і Пхукет).

Таїланд — багатонаціональна країна. Близько 55% населення становлять тайци (не менш 15 етнічних груп), 30% — родинні имлао, більш 10% — китайці, 2 — 3% — малайці. Проживають також кхмери, шани, в’єтнамці, мео, яо й інші ( близько 1 млн. чоловік). Кожна народності говорить на своїй мові. Мовою-Посередником є тайська мова. Він ставиться до тайської групи мов, розповсюджених у Лаосі, Південно-Західному Китаї, Бірмі, В’єтнамі, Індії. Тайська мова тональна, писемність сходить до давньоіндійського листа. У містах поширені також південні діалекти китайської мови й англійська мова. Щорічний приріст населення — близько 1%. Середня щільність по країні в 1994 р. була 106 людей на 1 км.кв., щільність у районі столичної метрополії — 1107 людей на 1 км2, а на півночі — 62 людини на 1 км.кв. Переважна більшість населення проживає в сільській місцевості, частка міських жителів не перевищує 30%. В останні роки намітилася тенденція росту міського населення.

Сільські жителі бкорен.населережно зберігають традиції минулого. Багато свят, обряди й звичаї тісно пов’язані із землеробством: практично кожна стадія оброблення рису супроводжується відповідними ритуалами. Початок нового року (Новий рік — сонгкрам — відзначають 12-14 квітня) присвячене до вільного від посівних робіт часу. Важливу роль у житті тайцев відіграє монастир: кожний чоловік протягом свого життя зобов’язаний якийсь час провести в монастирі. Поширена віра в парфумів: для них перед будинком споруджують маленьку альтанку, куди поміщають їжу й пахощів.

В останні десятиліття багато чого зроблене для поліпшення життя населення: 98% сіл електрифіковані, 75% міст і більш 30% сіл забезпечені питною водою. Уведений семирічний утвір. Рівень грамотності — 93,8%. Тривалість життя — 69 років.

У цей час у Таїланді налічується 136 міст, більшість яких – середні й дрібні міські центри з населенням менш 100 тис. чоловік. Великі міста — Чиангмай, Накхонратчасима, Хатьяй. Однак саме численне місто країни — столиця Банкок («село олив»). Місто виросло на місці невеликого селища китайських купців. Під цією назвою він увійшов в усі географічні карти, складені європейцями, які вперше відвідали Сіам в XVI в. Коли в 1782 г. на місці цього селища була закладена нова столиця держави, то вона, за тайською традицією, одержала належне її положенню ім’я (хоча для всього миру залишилася Банкоком). Тайська назва столиці складається з 72 слів і входить у книгу рекордів Гиннесса як саме довге найменування міста. Переводиться воно приблизно так: «Місто богів, велике місто, вища коштовність місто Индри, непереможне велике місто, нагороджений дев’ятьома коштовностями королівська столиця, прекрасне місто, резиденція верховного правителя, житло бога, породженого на землі, місто, побудоване й подарований Индрой». Звичайно, повне ім’я використовується тільки у виняткових випадках, а в повсякденнім житті існує його короткий варіант — Крунгтеп.

В історичному центрі міста на острові Ратта-Накосин перебувають будинки колишнього королівського палацу Чакри й усі найважливіші монастирі. Спочатку місто оточували неприступна стіна довжиною 7 км і численні канали. Канали в межах міста служили шляхами сполучення — доріг у столиці не було. У сучасному Банкоку каналів практично не залишилося.

Банкок сьогодні — це багатомільйонне місто ( з урахуванням пригородів — свиночьше 10 млн. чоловік), у якім зійшлися Схід і Захід, історія й сучасність. Блискаючі позолоттю шпилі буддійських храмів сусідять із хмарочосами, поруч із багаторівневими дорожніми естакадами — сумовита смуга одноманітних житлових будівель, до яких ліпляться жалюгідні халупи. І всюди кипить життя: магазини, торговельні ряди, майстерні, ресторани, закусочні, кабаре, кінотеатри. Це найбільший торговельний і промисловий центр країни.  Банкок — найважливіший культурний, релігійний і освітній центр країни. Тут розташовані стародавні монастирі й храми, у яких перебувають самі коштовні буддійські реліквії й священні зображення Будди. У місті — сотні середніх і вищих навчальних закладів, університети, міжнародний аеропорт. Сюди з різних районів країни їдуть у пошуках роботи, для продолженват Аруния навчання або поклонитися святим місцям. Другий по величині — місто Чи-Ангмай ( близько 200 тис. жителів). Заснований в 1296 г. і до кінця XVIII в. був столицею незалежної тайської держави. Зовсім особливе місце — північ Таїланду. Цей район (разом з Бірмою й Лаосом) становить «Золотий трикутник», де вирощують опіумний мак. Його знамените Старе місто відоме храмами, народними святами й виробами прадавніми народних промислів.

Найбільший інтерес представляють буддійські монастирі. Це візитна картка міста. Монастир Пхо — самий старий храм у Банкоку, тут генерал Чакри проголосив себе засновником нової династії. Монастир відомий самим більшим зображенням лежачого Будди. Воно досягає 46 м у довжину й 15 м у висоту.

Монастир Пхра кео — це священне місце в Таїланді, тому що тут установлена статуя смарагдового Будди — найбільш шанована віруючими. Вона була виявлена в 1431 г. в одному з монастирів Північного Таїланду. Спочатку статуя була покрита золотими пластинами, під якими пізніше був виявлений корпус із зеленого каменю, схожого на смарагд, насправді — яшми. Незабаром завдяки чудодійній сплавуч. ринокиле статуя була визнана священної. Смарагдовий Будда довго переходив з одного монастиря в іншій, потім надовго влаштувався у В’єнтьяні (Лаос), де для нього був вибудуваний храм Пхра кео. В 1778 г. місто було взято тайськими військами, а статуя перевезена в Банкок, в однойменний храм. Крім того, варті уваги монастир Арун («храм зорі»), королівський палац, національний музей, етнографічний музей Джима Томпсона, зміїна й крокодиляча ферми, зоопарк Дусит. Великою популярністю в туристів користується «плавучий ринок», що розкинувся прямо на воді.

Клімат Таїланду — тропічний, мусонний. Для більшої частини території характерні три сезони: 1) сухий (грудень — кінець лютого), із прохолодної для цих країв погодою до +18° С; 2)Пхукет жаркий (березень — травень) з температурою вище +40° С; 3) сезон дощів (червень — листопад), коли зливи йдуть майже щодня й температура знижується до +27…+30° С. Рельєф представлено трьома зонами: нагір’я уздовж західних окраїн і на півночі ( найвища крапка — гора Интханон — 2590 м над рівнем моря), що переходять у гірські ланцюги на півдні; рівнини плато Корат ( північний схід); алювіальні (наносні) низовини в долинах рік. Рослинний і тваринний мир відрізняється більшим різноманіттям.

Племена тай мігрували з районів Південного Китаю з початку нашої ери й поступово розселилися на території, називаної Сіамом. В XIII в. виникли перші великі тайські держави Ланна й Сукхотай. В XIV в. починається розквіт держави Аютії, що проіснував до кінця XVIII в., коли його столицю вщент спалили бирманцикорол.палац БК. З 1782 г. центром тайської держави став Банкок. Із цього часу починається історія нової королівської династії — Чакри, яка знаходиться при владі й по теперішній час. Королі цієї династії Монгкут (Рама IV) і Чулалон-Гкорн (Рама V) зуміли перешкодити колоніальному поневоленню Сіаму європейцями й успішно провели соціально-економічні реформи, які помітно прискорили розвиток країни. В 1932 р. у Сіамі була встановлена конституційна монархія. В 1939 р. Сіам був перейменований у Таїланд.

У тайцев існує приказка: «Бути тайцем — значить битьтайци буддистом». Буддизм сповідують 95% населення, іслам – 3,85%, християнство – 0,5%. У значно меншому ступені поширені індуїзм і анімістичні вірування.

В 60 км від Банкока, у місті Накхон Патхом, перебуває один з найбільших буддійських пам’ятників — відтворена на місці будівлі VII в. 130-метрова ступа (релігійне спорудження у формі переверненої чаші, побудоване для зберігання якої-небудь реліквії, що ставиться до Будди) — Пхра Патхом чеди. В 70 км нагору за течією ріки Мінам-Чао-Прая розташований «музей під відкритим небом» — руїни Аютії. Величні руїни храмів, палаців і кріпосних будівель свідчать про могутність колишньої столиці тайської держави.

Таїланд — конституційна монархія. Глава держави — король, здійснює законодавчу, виконавчу, судову владу, є главою збройних сил і заступником буддизму. Парламент — Національна асамблея — складається із сенату й палати представників. Кабінет міністрів формує перемігша на виборах у парламент партія. Прем’єр-міністр призначається королем.