Площа: 647,5 км2.

Чисельність населення: 3,9 млн. чоловік (1999).

Державна мова: малайський.

Столиця: Сінгапур (1 млн. 600 тис. жителів, 1995).

Державне свято: Національний день (9 серпня, з 1965 р.).

Грошова одиниця: сінгапурський долар.

Член ООН з 1965 р., АСЕАН і ін.

Сінгапур — острівна держава в Південно-Східній Азії (переводиться із санскриту як «місто лева»). Розташоване на острові Сінгапур і більш 50 дрібних островах південніше півострова Малакка.

Не маючи власних корисних копалин і змушений увозити майже все необхідне продовольство із сусідніх країн (навіть питну воду), Сінгапур завдяки стратегічному положенню в Малаккском протоці став одним з держав, що найбільше динамічно розвиваються, миру, увійшовши в число так званих нових індустріальних країн і перетворившись у важливий центр торгівлі, фінансів, розробок новітніх технологій, маркетингу, послуг. За рівнем комп’ютеризації країна посідає друге місце в Азії (після Японії). Сінгапур — третій по величині світовий центр нафтопереробки (після Х’юстона й Роттердама). Важливу роль в економіці країни відіграє морський порт, найбільший у світі по загальному вантажообігові. У столиці є метро. Налагоджене автобусне сполучення, є фунікулер. Міжнародний аеропорт Чанги (1981) розрахований на 20 млн. пасажирів у рік. Національна авіакомпанія «Сінгапур Ерлайнс» забезпечує польоти в 41 країну.

Сінгапур, де проживають три національні громади — китайська (77,4%), малайська (14,2%) і індійська (7,2%), по суті, є Азією в мініатюрі. Кожна із громад зберігає свої національні традиції, у тому числі традиції музичної й танцювальної культури. У малайців популярні танці зі свічами й парасольками, в індійців — «танець павича», у китайців — «танець лева». Раз у два роки проводиться Сінгапурський фестиваль танцю. Успішно виступають оркестр китайської музики й симфонічний оркестр (1978). У Сінгапурі представлено багато традиційні й сучасні напрямки в образотворчім мистецтві: картини на шовку (у китайському стилі — гохуа) і батику, графіка, колажі. Високою майстерністю відрізняються вироби з порцеляни й олова (сінгапурський пьютер), ювелірні вироби, у першу чергу виготовлені особливим способом прикраси з орхідеї, покритої тонким шаром золота. Одна з орхідей — «Ванда Мисс Джоаким» — стала національним символом країни поряд з державними атрибутами (герб, прапор і гімн). Розвивається література на мовах основних національних громад і англійському. Найбільш відомі письменники — Едвин Тамбу, Го Босен і поет Масури. Мають місце літературні досвіди на особливій поетичній мові ингмалчин (англо-малайсько-китайський). Грамотність серед населення старше 15 років становить 91,8%, тривалість життя — 76 років (1995). Шкільний утвір усіх рівнів — безкоштовне.

Історичний центр Сінгапуру – площа Паданг, де проводяться військові паради й святкові маніфестації. Навколо площі розташовані оригінальні будинки у викторианском стилі (« Вікторія-Хол» — 1905 р., будинок парламенту — 1827 г.; « Сіті-Хол» — 1929 р. і ін.). Серед інших визначний пам’яток — « Раффлз-Готель», де зупинялися Р. Киплинг і С. Моем, вірменська апостольська церква (1835), буддійський храм Сионг Линг (1908), мечеть Хаджах Фатимах (1846). Оригінальні будинки Національного театру (1963) і Акваріума Ван Кліфу (1955). В 70 — 80-е рр. XX в. місто прикрасили витончені сучасні хмарочоси ( 73-поверховий « Раффлз-Сіті» і ін.). Безперечною прикрасою Сінгапуру є також численні парки й сквери, найвідоміші з них — Ботанічний сад (1859), гора Букит Тимах ( у межах міста), покрита джунглями, і парк орхідей.

У Сінгапурі працюють Національний університет Сінгапуру (1949), Наньянський технологічний університет (1956), два політехнікуми, ряд регіональних науково-дослідних організацій (Інститут досліджень Південно-Східної Азії, Регіональний лінгвістичний центр), Національний музей (1887), Сінгапурська галерея мистецтв (1976), галерея-виставка в аеропорті «Азія чудова» (1994), Національна бібліотека з фондом в 3,2 млн. томів (1958). Найбільшим спортивним спорудженням є Національний стадіон на 50 тис. місць (1973).

Ухвалюються заходи щодо залучення туристів. Зберігаються старі квартали китайського Чайнатауна, «маленької Індії», Арабстрита (поселення малайців). Споруджуються й нові туристичні об’єкти. Це китайський і японський садки; так званий «Місто династії Тан» на острові Сен-Тоса зі знаменитим океанаріумом, пішохідна стежка «хвіст дракона», прокладена в збережених джунглях; парк метеликів і азіатське етнографічне село; крокодилячі ферми й ін.

Центральна частина острова покрита пагорбами, захід і південний захід — невисокими горбкуватими грядами й долинами, східна частина має плоський рельєф. Клімат — вологий, тропічний, але завдяки впливу моря немає пекучої жари (середня температура +26,7° С). Флора — характерна для тропічних країн ( близько 2 тис. видів вічнозелених рослин). Збереглися дрібні ссавці (виверри, дрібнорослі мавпи), близько 40 видів змій, багато пернатих (дятел, білогрудий зимородок, яструб, морський орел, біла чапля). Птахів у Сінгапурі під погрозою великого штрафу вбивати заборонене.

Сінгапур за назвою Тумасик відомий з VII в. як торговий центр суматранской імперії Шривиджаи. В XIII в. став самостійною державою. В XIV в. захоплений і повністю зруйнований військами яванской імперії Маджапахит. Сучасний Сінгапур заснований в 1819 г. англійським губернатором Раффлзом. Півтора століття був англійською колонією. В 1963 р. увійшов до складу Малайзії. Незалежність проголошена в 1965 р. після виходу зі складу Малайзії.

Сінгапур — республіка з парламентською формою правління. Парламент — однопалатний. Глава держави — президент, що обирається строком на 6 років; глава уряду — прем’єр-міністр. З моменту проголошення незалежності у влади перебуває Партія народної дії правосоциалистического користі.

Основні конфесії — конфуціанство, буддизм, іслам і індуїзм.