Площа: 10,5 тис. км2.

Чисельність населення: близько 3,2 млн. чоловік (1997).

Державна мова: арабський.

Столиця: Бейрут (1,5 млн. жителів, 1997).

Державне свято: День незалежності (22 листопада, з 1943 р.).

Грошова одиниця: ліванський фунт.

Член ООН і ЛАГ з 1945 р.

Розташований на вузькій смузі довжиною до 200 км і шириною до 60 км уздовж східного берега Середземного моря. На півночі й північний сході граничить із Сирією, на півдні — з Ізраїлем. На заході обмивається водами Середземного моря.

Основна маса населення Лівану — араби (90%), у тому числі палестинські біженці; інші — вірмени, турки, туркмени, курди, черкеси й ін. Не менш 1,5 млн. ливанцев проживають у країнах Америки, Європи, Азії й Африки. Завдяки своїй заповзятливості й товариськості вони зайняли там гідне місце в сфері фінансової діяльності, торгівлі й сферам обслуговування.

Американський університет, Библос Ливанв Лівані найвища в порівнянні з іншими арабськими країнами грамотність населення ( близько 70%). З 1960 р. у державних початкових школах уведений безкоштовний утвір, однак перевага віддається приватним школам. Більшість приватних навчальних закладів підлегле церкви й фінансується миссионерско-благодійними й науковими організаціями західних країн. У країні працюють Ліванський (американський) університет, університет Святого Йосипа (французький) і Арабський університет (філія Олександрійського), а також Академія образотворчих мистецтв і Національна консерваторія. Ці вузи готовлять фахівців не тільки для Лівану, але й для сусідніх арабських країн.

У містах Лівану проживає понад половину населення. Бейрут — Нічний Бейрутполитичеський, адміністративний і культурний центр країни, великий транспортний вузол з першокласним міжнародним аеропортом і морським портом. Ливанци називають свою столицю маленьким Парижем. Французька присутність наклала великий відбиток на Бейрут і Ліван у цілому: тут широко розповсюджена французька мова, ліванське суспільство в значній мірі зберегло культурно-політичну орієнтацію на Францію.

Мечеть Тайналь, Тріполі Ливантриполи — (по-арабски Тараблюс) — друге по величині місто й порт (більш 200 тис. жителів), столиця Північного Лівану. Він розташований в 100 км від Бейрута на мальовничій прибережній смузі. Під час війни місто практично не постраждало, тому що його населення однорідне: у ньому проживають переважно суніти. Сайда (70 тис. жителів) – місто із трьох- тисячолітньою історією, був заснований ще финикийцами (Сидон). Зараз це — центр Південного Лівану. До Сайди підходить нафтопровід із Саудівської Аравії.

У самій південній частині Лівану розташований Сур (Тир), одибаальбек Ливанн із найбільш прадавніх міст країни. Сур був колись островом. З материком його з’єднав дамбою Олександр Македонський ще в IV в. до н.е.

Найбільш вражаючий пам’ятник Лівану — Баальбек. Руїни цього прадавнього міста, що була римської колонії, настільки грандіозні, що іноземні туристи, що приїжджають у Ліван єгипетські піраміди, що й уже оглянули, бувають буквально уражені цими прадавніми спорудженнями. У Лівані дивно добре збереглися й замки-міцності епохи хрестових походів кінця XI — XII в. і інші чудові пам’ятники старовини.

Гора ЛиванС півночі на півдні через усю територію Лівану тягнуться гірські хребти Ліван і Антиліван, між якими лежить родюча долина Бекаа. Для прибережної смуги характерний субтропічний клімат. Літо тут печеня й суха, зима тепла з більшою кількістю дощів. Середня температура самого жаркого місяця (серпня) +28" З, самого холодного (січня) +14° С. У горах клімат — помірний. Середня температура серпня +22,3°С, січня+5,6° С. У долині Бекаа клімат відрізняється сухим і печеням улітку й дощової, щодо холодної взимку. Опадів — 400 — 1000 мм у рік. На західних схилах — чагарникова рослинність, на східних – степу.

У далекій давнині тут жили финикийци, потім Ліван був подбиблос Ліван владою Рима, арабів, Османської імперії. З 1920 р. — підмандатна територія Франції. 22 листопада 1943 р. Ліван офіційно одержав незалежність, однак лише 31.12 1946 р. завершився повний вивід французьких військ. В 1975 р. у Лівані почалася громадянська війна між християнами й мусульманами. Улітку 1982 р. ізраїльська армія окупувала частину Лівану. Дотепер ізраїльтяни зберегли контроль над «зоною Тир Сур Ливанбезопасности» на півдні країни. Уроки цивільної війни 1975 — 1989 рр. змушують ливанцев бути більш віротерпимими.

Ліван — парламентська республіка. Глава держави — президент. Вищий законодавчий орган — однопалатний парламент, що обирається за принципом представництва від релігійних громад. Президент обирається тільки з маронітів, прем’єр-міністр — із сунітів, голова парламенту — із шиїтів, його заступник — із православних і т.д. «Хартія національного порятунку» (1989) передбачає поетапний відхід від принципу конфессионализма: за представниками трьох основних громад (маронітів, сунітів, шиїтів) закріплюються лише вищі державні пости. Представництво мусульман у палаті депутатів зрівнюється із представництвом християн. На основі «Хартії» в 1992 р. були проведені вибори в парламенті

Мусульмани становлять приблизно 60% населення, з них суніти — шиїти — 40% і друзи — Серед християн найбільш великої є громада маронітів, потім випливають православні, греко-католики (уніати), армяно-грегориане і т.д.