Площа КНР: 9,6 млн. км2 Китай 1

Площа Тайваню: 35,989 км2.

Чисельність населення КНР: 1248,1 млн. чоловік (1998)

Чисельність населення Тайваню: 21,74 млн. чоловік (1997).

Державна мова: китайський.

Столиця: Пекін (9,9 млн. жителів, 1998).

Головне місто Тайваню: Тайбей (2,7 млн. жителів, 1997).

Державне свято: День утвору КНР (1 жовтня, з 1949 р.); на Тайваневі — День національної Синьхайской революції (10 жовтня, з 1911 р.).

Грошова одиниця: юань (КНР); тайваньський юань (Тайвань).

Член ООН з 1945 р. (в 1971 р. представники КНР перемінили там представників Тайваню), член Ради Безпеки ООН.

Китай — країна найдавнішої цивілізації, що зберігає наступність протягом більш 3 тис. років. Його населення становить близько 1/5 усіх жителів Землі. Увійшовши в XX в. напівколонією провідних держав, до результату сторіччя Китай став однієї із самих впливових і динамічно країн, що розвивати миру.

Розташований у Центральній і Східній Азії. Граничить із Монголією, Росією, Казахстаном, Киргизстаном, Таджикистаном, Афганістаном, Пакистаном, Індією, Непалом і Бутаном, Лаосом, В’єтнамом, КНДР. Загальна довжина його сухопутної границі — 22 800 км. На сході й півдні Китай обмивається водами Жовтого, Східно-Китайського й Південно-Китайського морів.

Основне населення ( понад 91%) становлять китайці — ханьци, що говорять на різних діалектах китайської мови, яка включає сім основних діалектних груп. У Китаї проживають також більш 50 інших національностей. Північний захід населяють в основному народи тюркської язикової групи — уйгури, казахи, киргизи, салари, а ближче до сходу — китаеязичние хуей (дунгане), що живуть також у всіх великих містах. Північ і північна схід — райони традиційного проживання народів монгольської групи (монголів, тунсян, ту) і тунгусо-маньчжурської групи (маньчжуров, сибо й ін.), а також корейців і росіян ( кілька тисяч). На заході й південно-заході живуть представники тібето-бірманської язикової групи (ицзу, тибетці, бай, туцзя, хани, лисові, наси, лаху, цзин-по), монкхмерской язикової родини (кава й ін.). Південь країни населяють народи тайської групи (чжуани, буї, тань і ін.), а гірські райони — групи мяо-яо (мао, яо, ше). Аборигенне населення Тайваню становлять родинні малайцям гаошань — близько 345 тис. чоловік (1996). Самі численні після ханьцев народи Китаю (на початок 90-х рр.): чжуани — 15,5 млн. чоловік; маньчжури (сильно асимільовані китайцями) — 9,8 млн.; хуей — 8,6 млн.; уйгури — 7,2 млн.; мяо — 7,4 млн.; ицзу — 6,6 млн.; монголи — 5 млн.; тибетці — 4,6 млн. людей. Близько 90% населення живе в східній частині країни (1/3 території).

У КНР більш 380 міст і 11 тис. селищ міського типу, у тому числі 11 міст із населенням більш 2 млн. жителів: Шанхай (11 млн.), Пекін, Тяньцзінь (7 млн.), Сянган (6,Китай 43 млн. жителів), Шеньян, Ухань, Гуанчжоу, Чунцін, Нанкін, Циндао, Харбін. Найбільші міста Тайваню, крім Тайбея, — Гаосюн (1,37 млн. чоловік), Тайчжун, Тайнань, Цзилун, Цзян. У центрі Пекіна, столиці КНР, перебуває Заборонне місто, обнесене 10-метрової кріпак стіною. Протягом більш 500 років він був резиденцією імператорів, закритої для простих смертних. Тут розташований Гугун — імператорський палац, загальна площа якого становить 720 тис. м.кв.. Стіни палацових павільйонів пофарбовані в темно-червоний колір, а дахи покриті золотавою глазурованою черепицею. Широкі парадні сходи з мармуру прикрашені різьбленим орнаментом. Тепер тут музей, де виставлені предмети побуту імператорської родини, а також відкрита експозиція творів мистецтва різних епох.

Парадним входом у Гугун колись служили ворота Тяньаньмень («Ворота небесного спокою») у нижній частині вежі, побудованої в 1751 г. З її майданчика оголошували імператорські укази. Перед воротами після 1950 р. розбита Китай 3центральна площа столиці Тяньаньмень — сама більша площа у світі. З боку площі ворота прикрашені білими колонами — хуабяо — і мармуровими левами. Площа Тяньаньмень поєднує старовину й будівлі нового часу, які повинні були запам’ятати велич відродженої держави. У її східній частині розташований будинок Державного історичного музею, у західній — будинок Всекитайських зборів народних представників, триярусний зад якого розрахований на 10 тис. місць.

До числа всесвітньо відомих музейних комплексів Пекіна належить Храм Неба, побудований в XV в., що й служив для здійснення імператором регулярних жертвоприносин і молебнів Небу — вищій божественної й природної силі. Він розташований у парку, що вдвічі перевершує по площі Заборонне місто. Центральне місце в Храмі Неба займає шедевр середньовічної китайської архітектури — круглий триярусний павільйон Циняндянь («Храм молінь про врожай»), дах якого складена з темно-синьої глазурованої черепиці. Улюблене місце відпочинку пекинцев — створений в XVIII в. столичний парковий комплекс Ихеюань із його вигадливими альтанками, пагодами й орнаментальною скульптурою. Парк, що включає Гору вічному життя — Ваньшоушань, розбитий на берегах озера Куньминху, через яке перекинені декоративні містки. Визначний пам’яткою парку є знаменита Довга галерея — Чанлан — довжиною 728 м, стіни якої розписані пейзажами, зображеннями квітів і птахів, сценами із класичних літературних творів. Не менш популярний інший імператорський парк — Цзиншань, де розташована однойменна гора — найвище місце в Пекіні, звідки видні ворота Тяньаньмень. У підніжжя гори туристам показують місце, де в 1643 г. покінчив із собою останній імператор династії Мін — Чунчжень, коли до Заборонного міста підійшла селянська повстанська армія.

Пекін — справжній сучасний мегаполіс, однак навіть у його центрі збереглися стародавні квартали з одноповерховою забудовою. По їхніх вузеньких провулках можуть проїхати тільки коляски велорикш. Недалеко від Пекіна розташовані знамениті похоронні спорудження династії Мін (IV — VII ст.) — Шисаньлин («Тринадцять могил») з кілометровою «Алеєю парфумів», заставленої скульптурами.

Для заходу КНР характерні напівпустелі й пустелі, високі нагір’я, у тому числі Тибетське, плоскогір’я й гірські хребти (окремі вершини піднімаються вище 6 — 7 тис. м). Клімат тут — різко континентальний. У пустелях північно-заходу — холодна зима й жарке літо; південніше, на Тибетськім нагір’ї, холодно й узимку, і влітку. На сході — приморські низовини, невисокі гори. Клімат воложать літні мусони. На північний сході — лісу й лісостепу. На схід^-сходові-сходу-південно-сході й півдні — субтропічний і субекваторіальний мусонний клімат. На Тайваневі 64% території займають гори (найвища крапка — пік Юйшань, 3952 м); клімат — субтропічний.

Древнекитайские царства були об’єднані в 221 г. до н.е. імперією Цинь (звідси прийняті на Заході найменування Китаю). ее імперія, Що перемінила, Хань (206 г. до н.е. — 220 г. н.е.) дала ім’я китайським народам — ханьци. Вони не раз попадали під іноземне панування. Так, топонім «Китай» зобов’язаний своїм виникненням державі киданей (X – XI ст.). В 1280 – 1368 рр. у Китаї правила монгольська династія (Юань); в 1644 — 1912 рр. — маньчжурська (Цин). У результаті Синьхайской революції 1911 р. країна стала республікою. З 1927 р. центральна влада належала партії Гоминьдан. Громадянська війна 1946 — 1949 рр. завершилася перемогою Компартії Китаю й проголошенням КНР. Гоминьдановское уряд евакуювався на острів Тайвань. В 80-е рр. КНР проводила реформи під гаслом «відкритості» із залученням іноземних капіталів і технологій. 30 червня 1997 р. до КНР перейшов Гонконг (Сянган) — англійська колонія на півдні країни; 20 грудня 1999 р. — португальська колонія Макао (Аомень).

Самі популярні китайські свята ( по місячному календарю): Свято весни (Чуньцзе) — 1-й день 1-го місяця (у січні — лютому); Дійсна середина (Дуаньу) — 5-й день 1-го місяця (кінець червня — липень); Середина осені (Чжунцю) — 15-й день 8-го місяця (звичайно вересень). У Свято весни всі члени родини збираються разом за святковим столом; прийнято ходити в гості, одягати дітей в усі нове. Улаштовуються ходи в масках і театральних костюмах, хороводи на ходулях, акробатичні «танці левів», народні гулянки. У свято Дійсної середини, коли вирішується доля будущего врожаю, готовлять цзунцзи — клейкий рис, загорнений у бамбукові листи, проводяться перегони «драконових човнів» — челнов у вигляді драконів. У Свято середини осіни, що підводить підсумки сільськогосподарського року, їдять круглі «місячні пряники» і любуються повним місяцем, запалюють вигадливі «драконовие ліхтарики». Китай — батьківщина порцеляни. Особливо славляться порцелянові вироби Цзиндечженя (провінція Цзянси). Великою популярністю користуються добутки традиційного ювелірного мистецтва.

Традиційні релігії в Китаї — даосизм і китаизированний буддизм. Є також синкретичні секти, що поєднують елементи доктрин і обрядовості даосизму, буддизму й місцевих шаманських культів. У містах — християнські громади (по 10 млн. протестантів і католиків). На Тайваневі — більш 60 християнських конфесій.

У Китаї чимало унікальних по красі природніх ландшафтів, але рукотворні історичні визначний пам’ятки країни просто потрясають своєю міццю. На 6350 км по пагорбах і сопкам Північного Китаю простягнулася Велика Китайська стіна, товщина якої в підстави перевищує 6 м. Грандіозна будівля починалася як прикордонні оборонні споруди древнекитайских царств, з’єднані воєдино ще наприкінці III в. до н.е. Не менш вражають масштаби прадавніх гідротехнічних споруджень, наприклад Великого каналу, що з’єднав Пекін з басейнами Хуанхе і Янцзи. Його будівництво почалося в VI в., а в XIII в. довжина каналу досяглася 1372 км. Чимало визначний пам’яток пов’язане з поширенням у Китаї буддизму. Жемчужинокитай 2й пещерно-храмових ансамблів є печери Могао, що нараховують близько 2 тис. скульптур і більш 45 тис. м.кв. наскальному живопису. Збереглися пагоди VII — VIII ст. біля міста Сиани й ін. На околицях Сиани на початку 70-х рр. XX в. були виявлені грандіозні поховання декількох тисяч теракотових фігур воїнів і коней у натуральну величину, більші склади прадавньої зброї, бронзові колісниці. Зображення воїнів об’єднувача Китаю імператора Цинь Шихуана (259 — 210 рр. до н.е.) індивідуалізовані, тобто виконувалися як портрети. Знаменита своїм архітектурним комплексом прадавня столиця Тибету Лхаса з величним палацом Потала. Багато будівель на місці прадавніх пам’ятників відновлені по стародавніх зразках. Так, майже заново відбудований монастир Шаолиньси в провінції Хенань, всесвітньо відомий своїми бойовими мистецтвами. Кожний район Китаю має свої пам’ятники старовини, меморіальні комплекси й музеї. Чимало визначний пам’яток і на Тайваневі. Тисячі іноземців приїжджають у Китай для вивчення бойових мистецтв, у тому числі в навчальних закладах, створених при Шаолиньском монастирі.