Площа: 2717,3 тис. км2.

Чисельність населення: 15,6 млн. чоловік (1998).

Державна мова: казахський. Офіційна мова спілкування — російський.

Столиця: Астана (284 тис. жителів, 1998).

Державне свято: День незалежності (16 грудня, з 1991 р.).

Грошова одиниця: тенге.

Член ООН, ОБСЄ з 1992 р.

Казахстан — перехрестя Європи й Азії. Тисячоріччями ця земля перебувала на границі цивілізацій, релігій. Хвилі переселень не раз захльостували територію Казахстану в різних напрямках. У результаті тут зложилася винятково самобутня культура. Це і є найголовніше багатство Казахстану.

Казахстан займає величезну територію — від передгір’їв Південного Уралу до гір Тянь-Шаню, від Каспійського моря до рівнин Західного Сибіру. На півночі граничить із Російською Федерацією, на півдні — з Туркменістаном, Узбекистаном і Киргизстаном, на сході — з Китаєм.

У Казахстані історично зложився багатонаціональний склад населення. Значну його частину ( близько 44%) становлять казахи. До середини 20-х рр. XX в. їх називали киргизами. Досить більші групи казахів живуть також у Росії, Узбекистані, Туркменістані, у західних районах Китаю й Монголії, на північний сході Афганістану. Антропологически вони ставляться до південно-сибірського типу, що утворювався в результаті багатовікового змішання проникших із Центральної Азії монголоидов із прадавнім місцевим європеоїдним населенням. У стародавності народи, що жили на території сучасного Казахстану, були язичниками, вірили в численних богів, сповідували культ предків, тотемізм, шаманизм і інші культи. Значний вплив на південні райони сучасного Казахстану виявляли релігійні традиції зороастризму, буддизму, християнства й інших культів і вірувань. Починаючи з рубежу VII — VIII ст., коли регіон був завойований арабами релігією, що панує, населення Південного Казахстану стає іслам. Пізніше ця релігія поширюється по всій території сучасного Казахстану, а разом з релігією — норми суспільному, сімейному й приватному життя, виконання яких вимагає іслам від правовірних мусульман. В XVII — XX ст. у Казахстані утворювалася більша громада європейського по походженню населення.

Казахська мова входить у кипчакскую групу тюркських мов. На формування казахської мови впливали мови прадавніх кипчаков, племен Золотий і Ногайской орд, а також мови народів Середньої Азії. Сучасна казахська писемність заснована на кирилиці. У Казахстані протягом тривалого часу зложилися більші громади інших народів. У південній частині республіки издревле жили тюркомовні узбеки (2,2%). Наприкінці XIX в. на території республіки утворювалася більша громада тюркомовних уйгурів, вихідців із Західного Китаю (1,1%). З XVII – XVIII ст. на північній, північно-східній, південно-східної територіях сучасного Казахстану складалася російська громада. В XX в. приплив росіян і російськомовних народів у Казахстан значно підсилився, що було пов’язане з освоєнням цілини й природних багатств республіки. На початку 90-х рр. ця громада становила близько 42% усього населення, але в останні роки її чисельність зменшується через міграцію. З інших народів тут живуть корейці, татари, німці, євреї.

Астана — столиця Республіки Казахстан: 46% її жителів — росіяни, 28% — казахи, по 8% — німці й українці. Місто розташоване в північно-східній частині Казахстану. В 1830 г. тут була заснована військова міцність Акмола («біла могила»). В 1868 г. Акмолинск став повітовим містом. Це був збірний пункт караванів, шедших із Середньої Азії в Росію. Провесною 1954 р. в Акмолинск стали прибувати перші ешелони добровольців із усіх республік колишнього СРСР для освоєння цілини. Місто пережило друге народження: його будував увесь Радянський Союз. Поступово одноповерхові глинобитні будинки, вузькі вулички поступилися місцем сучасним багатоповерховим будинкам, широким проспектам. В 1961 р. місто було перейменовано в Цілиноград, а в 1992 р. — в Акмолу. В 1994 р. було ухвалене рішення перенести столицю Казахстану з Алмати в Акмолу. У травні 1998 р. місто перейменоване в Астану (у перекладі — «столиця»). У місті працюють заводи з виробництва сільськогосподарської продукції, підприємства харчовий, мясомолочной і легкої промисловості. Місто має кілька інститутів. Це великий залізничний вузол республіки, де перетинаються Трансказахстанська й Південно-Сибірська магістралі.

Алмати — найбільше місто Казахстану. Чисельність населення — 1,2 млн. чоловік. Він розташований на півдні республіки, на північному схилі Тянь-Шаню, на висоті 700 — 900 м над рівнем моря. Його охоплює півкільце гір, яке відкрито лише на північ, до долини ріки Або. Місто засноване в 1854 г. як військове зміцнення росіян за назвою Вірне. В 1855 г. зміцнення перетворене в місто Вірний. Нове місто побудоване недалеко від руїн прадавнього поселення Алмати («Яблучне»). В 1921 р. йому була дана назва Алма-Ата. З 1929 по 1997 р. Алма-Ата – столиця Казахстану. В 1993 р. назві міста була повернута первісна транскрипція — Алмати. Місто й сьогодні залишається головним адміністративним, науковим і культурним центром. Тут розміщені численні підприємства легкої, харчової, машинобудівної промисловості. Алмати має університет, 16 інститутів, технікуми, театри, музеї, концертні й виставочні зали, бібліотеки. Сучасні житлові ансамблі потопають у зелені садів і скверів. У центрі міста піднімається дерев’яний кафедральний православний собор, побудований в 1907 р. без єдиного залізного цвяха й з використанням антисейсмічної конструкції. Тепер тут музей. Нові архітектурні спорудження органічно сполучаються з казахськими традиціями. Поруч із Алмати в горах побудований найбільший у світі спортивний комплекс «Медео», де перебуває високогірна ковзанка.

Караганда — велике місто, розташований у центрі вугільного басейну, на Трансказахстанской залізниці, у північній частині Казахстану. Він нараховує більш 500 тис. жителів. Караганда («місцевість, де багато карагани», тобто жовтої акації) — відносно нове місто, тут живуть головним чином шахтарі, машинобудівники й студенти. Він виник у середині XIX в. як невелике казахське гірняцьке селище — Карагандинські збирай. Основний напрямок розвитку промисловості Караганди визначає видобуток уголя, інші галузі індустрії пов’язані з його переробкою. У місті діють підприємства легкої й харчової промисловості. У Караганди незвичайне планування: місто складається з декількох десятків житлових і виробничих масивів, розділених значними незабудованими просторами. Караганда не тільки промисловий, але й культурний центр. Тут є університет, інститути, технікуми, працюють театри, кінотеатри, клуби.

Актюбінськ — найбільше місто на заході Казахстану. Розташований на березі ріки Илек. Місто засноване в 1869 г. як військове зміцнення Актюбе («білий пагорб»), потім перетворений у повітове місто. В Актюбінську багато підприємств легкої й харчової промисловості, розвиваються потужна хімічна й металургійна галузі, пов’язані з родовищем хромітових руд. Місто має інститути, технікуми, театр, забудовується багатоповерховими житловими будинками.

Семипалатинськ — найбільше місто на сході Казахстану. Нараховує близько 300 тис. жителів. В 1718 г. на березі ріки Іртиш з’явилася міцність Семипалатка. В 1778 г. вона була перетворена в місто, яке довгий час був центром транзитної торгівлі, сполучною ланкою між Середньою Азією й Росією. Тут в XIX в. перебував у солдатськім посиланні російський письменник Ф. М. Достоєвський. Сьогодні в Семипалатинську розмішені самі потужні в республіці сукняний, взуттєвий, м’ясний комбінати, шкіряно-хутряне об’єднання, панчішна фабрика. Більше 70% продукції дають легка й харчова галузі. У місті є інститути й технікуми, музей Ф. М. Достоєвського. У радянський час на Семипалатинськом полігоні проводилися ядерні випробування, наслідки яких ще довго будуть позначатися на екології й здоров’я людей.

Усть-Каменогорськ — другої по величині місто Східного Казахстану. Чисельність населення — близько 300 тис. чоловік. Місто розташоване на березі Іртиша, у передгір’ях Рудного Алтаю. В 1720 г. тут була заснована міцність Усть-Кам’яна. Виниклий при ній козаче селище в 1868 г. перетворений у місто. Довгий час його жителі займалися в основному землеробством, бджільництвом і скотарством. В XX в. в Усть-Каменогорську стала розвиватися промисловість. У місті є підприємства легкої й харчової промисловості, а також кольорової металургії, машинобудівні заводи, підприємства. Змінилося зовнішнє обличчя міста, на десятки кілометрів уздовж Іртиша простягнулися нові квартали житлових будинків. В Усть-Каменогорську є інститути, технікуми, драматичний театр і філармонія, музеї, кінотеатри.

Казахстан — степовий край (1/3 території). Південніше зони степів лежать великі пустелі й напівпустелі. Тільки 10% площі припадає на частку високих гір, розташованих на сході (Алтай) і південно-сході (Джунгарський Алатау, Тянь-Шань). Клімат республіки — різко континентальний: її територія з півночі широко відкрита холодному повітрю, що безперешкодно проникає до хребтів Тянь-Шаню. Середня температура січня —19 С, на крайньому півдні —3…—5° С. Однак морози можуть досягати —40… —45° С. Улітку погода теж не відрізняється м’якістю. Середні температури липня +19… +20° С, на півдні +28…+30° С. На рівнинах опади незначні: у степовій зоні — 200 — 300 мм у рік, у пустелях – ще менше. Основна частка опадів випадає в горах, де їх річна норма досягає 800 — 1000, а часом і 1500 мм.

Народна культура казахів ґрунтувалася на прадавній кочовій традиції населення Центральної Азії. Життя кочівників було пов’язана з постійним пересуванням з худобою до нових пасовищ. Іноді такі переходи досягали 1000 км. Казахи жили на тимчасових стоянках — аилах. Основною транспортною тваринам у казахів був кінь, значення якої зберігається для сільської місцевості й донині. У якості в’ючної тварини використовували верблюда. Житло, домашнє оздоблення, одяг і їжа були добре пристосовані до рухливого способу життя. Протягом століть виробився тип розбірного переносного житла — юрта, що полягає з дерев’яного каркаса й повстей, якими покривається її кістяк. У середині юрти перебувало вогнище, на якім готовили їжу — різні м’ясні блюда. Популярними були молочні продукти, зокрема молоко кобилиць — кумис. Одяг виготовлявся з матеріалів, одержуваних у кочовім господарстві (повсть, шкіра, шкіра). Прямій покрій одяги був схожий у чоловіків і жінок і забезпечував волю рухів при тривалім перебуванні в сідлі. На голову надягали тюбетейки, літні й зимові шапки. Замужні жінки до народження першої дитини носили особливий весільний головний убір висотою до 70 див, конусоподібний, прикрашений дорогоцінними й напівкоштовними каменями. В XIX в. у казахському побуті з’явилися європейський одяг, осіле житло, нові блюда, запозичені в росіян, українців, узбеків, уйгурів. В XX в. риси кочового життя частково збереглися лише в сільській місцевості.

Віруючі казахи, узбеки, уйгури, киргизи, таджики, туркмени й деякі інші народностей сучасного Казахстану в переважній більшості — мусульмани-суніти ханифитского користі. Росіяни, українці, білоруси й інші народи сповідують православну християнську віру. Німці й прибалтійські народи належать до християнської віри католицького й лютеранського віросповідань.

Казахстан відомий многії визначний пам’ятками прадавньої історії й культури. Один із самих значних пам’ятників — це мавзолей мусульманського святого й поета Ахмеда Ясави, побудований в XIV в. у Туркестані (у стародавності — Яси) на півдні Казахстану. Будинок вражає своїми розмірами, досконалістю форм і архітектурним декором. Усередині нього розташований величезний бронзовий казан, який уважається святинею. Мавзолей Ахмеда Ясави шанується мусульманами не тільки Казахстану й усієї Середньої Азії, але й інших держав. Тисячі прочан щорічно відвідують його. До півдня від Туркестану перебувають руїни прадавнього міста Отрар, який був в XIII в. зруйнований військами Чингисхана. У минулому це місто було відоме під іменем Параб (Фа-раб). Це батьківщина всесвітньо відомого вченого-енциклопедиста й філософа аль-фараби (X в.), якого називали «другим учителем» (після знаменитого грецького філософа Аристотеля). Сьогодні в Отраре проводяться великі археологічні розкопки. Одним з важливих пам’ятників старовини є місто Сайрам, у стародавності відомий під іменем Испиджаб (Исфиджаб). Легенди оповідають, що під час арабської навали це місто розташовувалося на самій північній границі мусульманського миру й тут же перебували численні могили воїнів, що загинули за дійсну віру. До прадавніх міст Південного Казахстану ставляться Чимкент (відомий з XII в.) і Джамбул ( до 1936 р. — Аулие-Ата), де перебуває мавзолей (X — XI в.) з порохом «святого батька» Караха-На, одного з легендарних мусульманських діячів середньовіччя. Джамбул відомий з V в. за назвою Тараз (Талас). Пам’ятником природи є Алматинський заповідник, заснований в 1931 р., що й займає близько 90 тис. га. Тут перебувають «співаючі піски», водяться сибірський козеріг, сніжний барс, куниця-белодушка й ін.

В 1995 р. була прийнята нинішня конституція Республіки Казахстан. Президент — глава держави й виконавчої влади. Законодавча влада преналежить двопалатному парламенту.