Площа: 69,7 тис. км2.

Чисельність населення: 5 млн. 482 тис. чоловік (1997).

Державна мова: грузинський, в Абхазії — ще й абхазький.

Столиця: Тбілісі (1 млн. 353 тис. жителів, 1996).

Державне свято: День незалежності (26 травня, з 1991 р.).

Грошова одиниця: лари.

Член ООН і ОБСЄ з 1992 р., СНД – з 1993 р.

Той, хто відвідає Грузію, може одночасно спостерігати всі чотири пори року: глибокий сніг на вершинах; туман з дощем і снігом у горах молоду травичку, що пробивається, і весняні квіти в передгір’ях і, нарешті, жарке літо серед вічнозелених пальм на березі Чорного моря.

Море Грузиярасположена в західній частині Закавказзя, між гірськими ланцюгами Великого й Малого Кавказу. На півночі граничить із Російською Федерацією, на сході й схід^-сходові-сходу-південно-сході — з Азербайджаном і Вірменією, на півдні — з Туреччиною, на заході обмивається водами Чорного моря.

Грузія — багатонаціональна країна. Основне її населення ( близько 70%) — грузини. Грузинська мова поряд з мегрельським і сванським входить у картвельську язикову родину. Серед грузинів виділяється кілька десятків етнографічних і локальних груп. У Грузії живуть також вірмени (380 тис.), азербайджанці (350 тис.), росіяни (207 тис.), осетини (150 тис.), абхази (100 тис.), греки (80 тис.), курди, ассирийци, удини, аварці, кистини.

У долинах Східної Грузії издревле займалися землеробством, поєднуючи вирощування пшениці і ячменя з виноградарством, плодівництвом, огородничеством, шовківництвом. Скотарство мало лише підсобне значення. У Західній Грузії поряд із традиційними зерновими культурами (просо, пшениця, ячмінь) з XVII в. стала широко поширюватися кукурудза. У середині XIX в. почали вирощувати такі коштовні субтропічні культури, як чай, цитрусові, бавовник і тютюн. Найважливіша галузь грузинського традиційного господарства — виноробство. Ним займалися всюди, де виростала виноградна лоза. Головними центрами виноробства вважалися Кахетія на сході, Имеретия на заході. Виноградарство вимагало від селянина високої кваліфікації й більших витрат праці. Вино було одним з основних предметів вивозу колишньої Грузії.

Поселення й житла в різних регіонах Грузії також мали свої особенносстарий квартал у Тбилисити. У Східній Грузії переважали великі многодворние селища, розділені на квартали, садиби, які тісно примикали друг до друга. Удома будували в основному з каменю. У Західній Грузії села мали вільне планування й тяглися іноді на багато кілометрів. Житлом служив дощатий або бревенчатий будинок. Будували й плетені круглі хатини, криті соломою. У гірських районах села були невеликі й розміщалися на крутих схилах, непридатних для землеробства. Двох-чотириповерхові кам’яні будинки нерідко нагадували середньовічні зміцнення.

У населення долинної частини Грузії зложився загальний тип костюма. Чоловічий одяг — вільна сорочка туникообразного покрою, штани, вовняні або шкіряні ноговици (гетри), короткий приталенний архалук (тип каптана) із застібками від коміра до пояса, довга ( до колін або нижче) чоха (черкеска) з газирями, пояс. На ноги надягали вязание носки, шкіряну або вязаную взуття. Головним убором служили повстяні капелюхи, хутряні папахи, башлики. Жіночий костюм складався із сорочки, довгих штанів, плаття з нагрудною вставкою й довгим матер’яним поясом. Основу головного убору становив Народ Грузиятвердий обруч, обтягнутий тканиною, на який накладалася шовкова або оксамитова лентообразная пов’язка. Обруч із пов’язкою надягали поверх тонкої вуалевой косинки, зверху ще одна косинка.

До кінця XIX в. у Грузії вже чітко прослідковувалися риси капіталістичного розвитку, проте в суспільнім житті грузинів більшу роль продовжували відіграти станово-феодальні й патріархально-родові традиції. Зберігалися станові розмежування й общинні пережитки – більші патріархальні родини, кревна помста, культ роду. Християнські храми й монастирі продовжували сусідити з язичеськими святилищами (шанування гірських вершин і гаїв, каменів і дерев). У Грузії багата й різноманітна святкова культура. Новий рік і оліїсті гулянки дотепер не обходяться без ряжених і колядувань. Грузини люблять пісні й танці.

Столиця грузії — Тбілісі ( до 1936 р. – Тифлис). Це прадавнє місто відзначило в 1958 р. своє 1500-летие. Назва його походить від слова «тбили» — «теплий»: тут багато теплих сірчистих джерел. Місто витягнуть вузькою смугою по обом берегам ріки Кури. Тбілісі — найбільше місто країни, її економічний, науковий і культурний центр. Тут зосереджені численні промислові підприємства, Академія нтбилиси столиця Грузіїаук, більш 200 наукових установ, вузи, кіностудії, театри, різні історичні пам’ятники.

Це дивно мальовниче місто скоряє з першого погляду. У його вигляді гармонійно з’єдналися стародавність і сучасні риси: поруч із храмами VI — VII ст. виросли багатоповерхові будинки, широкі вулиці, мости через швидку й повноводну Куру, парки, сади, сквери. Над містом піднімається гора Мтацминда («Свята гора»), на вершині її — телевізійна вишка й ажурний будинок верхньої станції фунікулера, величезний парк, Пантеон. На скелястому левом бережу Кури — храм Метехи (XIII в.) і пам’ятник засновникові Тбілісі Вахтангу Горгасалу (VI в.). Будучи царем Іберії (Картли), він вів боротьбу з іранськими завойовниками, загинув у бої.

У слиянисобор у Мцхета Грузияя рік Арагви й Кури перебуває невелике місто Мцхета — прадавня столиця Східно-Грузинського царства. Тут була резиденція грузинського католикоса. Зараз це справжнє місто-музей з безліччю видатних археологічних і історико-архітектурних пам’ятників. Здалеку видний грандіозний кафедральний собор Светицховели («Животворящий стовп», XI в.), побудований архітектором Арсукисдзе. Храм неодноразово перебудовувався, його фрески загинули, і все-таки він чудовий. Хрестово-купольний собор повний світла, що ллється з 16 вікон купола.

У Гардабанской степи на ріці Курі в 1948 р. побудований Рустави ( близько 140 тис. чоловік) — нині найбільший центр важкої промисловості. Тут перебувають металургійний завод, хімічні й машинобудівні підприємства, працюють різні навчальні заклади.

Кутаїсі — другий індустріальний і культурний центр Грузії (більш 200 тис. чоловік), розташований у долині ріки Риони, на Колхидской низовини. Відомий з VI в. до н.е. Збереглися руїни храму Баграта (XI в.). Ще на початку XX в. це був тихий куточок, без єдиного промислового підприємства. Тепер це індустріальне місто з безліччю навчальних закладів, театрами й музеями. Найбільше підприємство — автомобільний завод. Кутаїсі — зелене місто, прикрашений парками й садами. Недалеко від нього перебуває дивний утвір природи — гора Сатапли з карстовими пекрепость Нарикала Тбилисищерами.

Один з найдавніших морських портів Грузії — місто Поті, відомий ще з античних часів. Уже майже сто років вивозять звідси в різні країни марганець і багато інші вантажі. Сухумі — столиця Абхазії. Він розкинувся в Сухумской бухті, на місці існуючого в античну епоху міста Диоскурії. Тут багато санаторіїв, будинків відпочинку, пансіонатів, туристичних баз.

Столиця Аджарії Батумі — один із прадавніх міст Грузії. Відомий з XI в. як міцність. Це важливий морський порт. У місті — нафтопереробний, суднобудівний заводи, чайні фабрики, кофеїновий завод. Недалеко від Батумі – зреки Грузиянаменитий Ботанічний сад.

Гори займають 2/3 території країни. Уздовж північної границі тягнеться Головний Кавказький хребет, окремі вершини якого перевищують 5 тис. м. На заході (у Колхидской низовини) клімат — вологий субтропічний, у середньому плині Кури — посушливий, напівпустельний.

Грузія — країна з багатою й бурхливою історією. Найдавніші зразки архітектури в Грузії ставляться до I тис. до н.е. Це акрополь у Мцхеті, царська резиденція в Армазисхеви. До класичних форм грузинської архітектури ставляться пам’ятники раннього середньовіччя — місто-міцність Уджарма (V в.) у Східній Грузії, городища з фортецями Накалакеви, Шорапани й Сканда в Західній Грузії, численні храми в Картли (V — VI ст.). Колись дружина першого християнського царя Грузії Ніна поставила хрест на вершині гори, у злиття рік Арагві й Кури біля Мцхети, а наприкінці VI в. на цьому місці побудували храм Джвари («Хрест»), який стоїть на самому краї скелі і як би виростає з неї. У Грузії багато печерних монастирів. Уплисцихе — найдавніше печерне місто-міцність перебуває недалеко від Горі, на березі Кури. Уперше згадується в літописі I в. до н.е., в XIII в. його зруйнували монгольські завойовники. Тут були колись Храм Грузияогромние величні зали, кімнати й навіть храми, звивисті вулиці-коридори.

Давид Гареджа — комплекс печерних монастирів в 60 км від Тбілісі. Протягом 25 км — сотні видовбаних у скелях приміщень. Найдавніші монастирі — лавра Давида, монастир Додо й ін. — засновані в VI в. У багатьох церквах збереглися фрески VIII – XIV ст. Печерний монастир Вардзиа в Південній Грузії, у долині Кури, висічений в XII — XIII ст. Це понад 600 з’єднані ходами приміщень — храмів, кімнат, залів, бібліотек, лазень, їдалень. У випадку нападу ворогів монастир ставав притулком для мирних жителів і міг умістити до 20 тис. чоловік. Збереглися фрески, у тому числі портрет цариці Тамари.

Переважна більшість населення Грузії — православні християни. Частина абхазів, а також грузин південних і південно-західних районів сповідують іслам сунітської користі.