Площа: 86,6 тис. км2.

Чисельність населення: 7 млн. 953 тис. чоловік (1998).

Державна мова: азербайджанський.

Столиця: Баку (1 млн. 789 тис. жителів, 1998).

Державне свято: День Республіки (28 травня, з 1918 р.).

Грошова одиниця: манат.

Член  СНД, ООН, ОБСЄ з 1992 р.

Перебуває в південно-східній частині Закавказзя. Граничить на півночі з Російською Федерацією (з Республікою Дагестан), на північно-заході — із Грузією, на південно-заході — з Вірменією й Туреччиною, на півдні — з Іраном. На сході обмивається Каспійським морем.

Азербайджан — багатонаціональна держава. Більшість населення (85 — 90%) становлять азербайджанці. Їхня мова ставиться до тюркської групи алтайської язикової родини. За ними по чисельності йдуть лезгини, талиши, курди, росіяни, вірмени, євреї, аварці, цахури, грузини-ингилойци, тети, кризи, будугци, хиналугци й ін. Міжнаціональні конфлікти, пов’язані з подіями навколо Нагорного Карабаху (1988 – 1994), і погіршення економічного становища в країні різко змінили національний склад: з Азербайджану виїхали більшість вірменів і значна частина росіян.

Міське населення становить близько 54 %, сільське — 46 %. Більшість міст побудована в останні десятиліття XX в. ( до 1917 р. в Азербайджані було 13 міст, зараз — 62 міста й більш ста селищ міського типу). Нові міста виникли в районах будівництва промислових підприємств, гідротехнічних споруджень, у місцях освоєння родовищ корисних копалин. Більшість селищ міського типу побудоване в нефтепромишленних зонах Апшерону.

Населення Азербайджану зайняте також у різних областях сільського господарства, у рибальстві, а також у кустарних промислах — килимарстві, виробництві гончарних виробів, мідного посуду, шовкових хусток і ін. Національні традиції азербайджанського народу протягом XX в. перетерпіли значні зміни. Це стосується насамперед матеріальної культури: більш зручними й комфортабельними стали будинку й обстановка жител, повсюдно носять міський одяг, у побуті ловилися нові прилади й пристосування. Багато традиційних знарядь праці, засобу пересування, начиння й посуд тепер можна побачити тільки в музеї. Національний костюм надягають лише по святах або для виступу у фольклорних ансамблях. У жінок це коротка ( до стегон) сорочка, архалук (рід кофти з вирізом на груди), широкі шальвари, спідниця, головна хустка або шапочка, чадра, джораби, туфлі. Чоловічий костюм — сорочка, архалук, пояс, чуха (довгий верхній одяг зі складаннями в талії), папаха, шальвари, джораби, туфлі.

У традиційній азербайджанській їжі як і раніше перевага віддається національним видам хліба, різноманітним молочним продуктам. Святковим блюдом уважається плов з рису із приправами з м’яса, риби, овочів і фруктів. М’ясні блюда заправляють каштанами, курагою, зеленню. Повсюдно поширена долма (різновид голубців). Багато в чому змінилися строгі патріархальні традиції, що регулюють суспільне й сімейне життя населення Азербайджану. Пішли в минуле звичаї, що підкреслювали принижене становище жінки в родині, її підпорядкованість батькові, старшому братові, чоловікові.

В Азербайджані збереглися національні традиції проведення свят. Так, 21-22 березня обов’язково відзначають стародавній Новий рік — новруз-байрам: уночі молодь розпалює багаття, ряжені ходять по будинках з поздоровленнями, у кожній родині влаштовують щедрі частування. У дні курбан-байраму (свято жертвоприносини) і оруджлуга (день завершення мусульманського поста) прийнято роздавати милостиню, поздоровляти старших, поминати померлих предків і відвідувати їхні могили.

Найбільше місто Азербайджану — Баку (столиця з 1920 р.) розташований на березі Каспійського моря. Широкі прямі вулиці міста тягнуться по схилах плато, амфітеатром, що спускається до моря. Це дуже зелене місто, його вулиці прикрашають мигдаль і інжир, кипариси й олеандри, акація й маслини. Особливо гарні приморський бульвар і набережна — улюблене місце відпочинку городян. На околицях Баку розташовані самі прадавні у світі нафтопромисли. Нафта, просачивавшуюся із землі, тут добували ще в часи Олександра Македонського, черпаючи її шкіряними цебрами із примітивних колодязів. Баку відомий з V в.

Сучасний Баку — економічний, науковий і культурний центр країни. Тут перебуває Академія наук, багато промислових підприємств, вузів, театрів, музеїв, спортивних споруджень. З 1967 р. — метрополітен. Особливий колорит надають Баку пам’ятники старовини — кріпосні спорудження, палаци феодальних правителів, караван-сараї. Символом міста стала вибудувана в XII в. із чорного каменю Дівоча вежа висотою із шестиповерховий будинок Баку, що піднімається на набережній. Гянджа (колишні назви — Елизаветполь, Кіровабад, з 1991 р. місту повернуте стародавнє ім’я), заснована в V в., у середні століття була великим торгово-ремісничим містом. Не раз місто розоряли вороги — перси, турки, татаро-монголи, але він знову відроджувався до життя. Гянджа — батьківщина поета й мислителя Низами Гянджеви й поетеси Мехтеси Ханум. Зараз це важливий індустріальний, культурний і науковий центр із населенням 289 тис. чоловік. У місті й поблизу його чимало цікавих пам’ятників: залишки кріпосних стін, веж, мостів (XII — XIII ст.), культовий комплекс Гей-Імам — мавзолей XIV — XVII ст., забудований в XVII ст. будинками мечетей і гробниць, Джума-Мечеть (1606), купольні житлові будинки (XVII — XVIII ст.). В 1947 р. тут зведений величний мавзолей Низами. В 35 км від Баку, на захід^-заходові-заходу-північно-заході Апшерону, розташований Сумгаит (283 тис. чоловік) — другий по величині промисловий, науковий і культурний центр країни. Це сучасне місто (заснований в 1949 р.) на березі Каспію, із широкими проспектами, площами, багатоповерховими будинками, приморським бульваром. Тут багато великих заводів, потужних теплових електростанцій, наукових і культурних установ.

Один з найдавніших міст країни — Шеки ( близько 60 тис. чоловік) перебуває в підніжжя Великого Кавказу, серед фруктових садів. Це центр шовкообробної промисловості, є тут і інші підприємства по обробці сільськогосподарської продукції. Шеки славиться своїм традиційним кустарним виробництвом: це килимарство, національні кондитерські вироби, галантерейні й гончарні вироби. Шеки — батьківщина відомого азербайджанського письменника-просвітителя М. Ф. Ахундова (1812 — 1878), тут перебуває його дім-музей.

До складу Азербайджану входить Нахічеванська автономна республіка. В 1988 р. між Вірменією й Азербайджаном виник конфлікт із приводу статусу Нагірно-Карабаської області, що входить до складу Азербайджану, що й претендує на самостійність. Ведуться переговори по врегулюванню конфлікту.

Дві третини території займають гори (великий і Малий Кавказ, Карабаське нагір’я, Талишские гори), але є й рівнинні області — Курка-Араксинська й Ленкоранська низовини, Приараксинська рівнина. Найбільша ріка — Кура із припливами. На південних схилах Великого Кавказу можливі землетруси в 7 — 10 балів, в інших районах — до 5 — 6 балів. Клімат — субтропічний і перехідний до субтропічного.

Віруючі азербайджанці сповідують іслам шиїтської й сунітської користі. Росіяни Азербайджану — в основному християни (православні й так звані «духовні християни» — духоборці й молокани); вірмени — християни-монофисити; євреї й частина татов — іудеї.

У Баку в XV — XVI ст. створений у резиденції Ширваншахов видатний архітектурний ансамбль, який включає двоповерховий будинок палацу, будинок Диванхане з восьмигранним залом, усипальницю із хрестоподібної форми молитовним залом, двухкупольную мечеть із витонченим мінаретом, восьмигранний мавзолей Сейида Яхья Бакуви, Східні ворота, овдан (підземне водоймище), баню. В Азербайджані в багатьох місцях прямо з-під землі б’є вогонь (це горить підземний газ). Невгасимий вогонь викликав у людей почуття поклоніння, йому будували святилища, його обожнювали. Поклоніння вогню характерно для однієї з релігій Сходу — зороастризму. Храм Атешках («Будинок вогню», «Місце вогню») зберігся в селищі Сурахани біля Баку. Уважається, що перше святилище на цьому місці було побудовано на початку нашої ери. Іслам витиснув зороастризм, і храми вогню були зруйновані. Але з XVI в. вогнепоклонники з Індії стали робити в Сурахани паломництва й побудували нинішній будинок храму. Прочани з Ірану й Індії відвідували ці місця ще в XIX в.

Азербайджан — республіка. главою держави є президент. Вищий законодавчої орган влади — Милли меджліс (парламент), виконавчий — кабінет міністрів. Основні політичні партії — Новий Азербайджан, Народний фронт Азербайджану, Партія національної незалежності, Мусават і ін.