Австралія – найменший з материків. Площа його 7,7 млн. км2. Це, мабуть, і самий незвичайний материк земної кулі. Приблизно 50 млн. років тому він відділився від праконтиненту Гондвани й з тих пор існує в ізоляції. Уважається, що корінні жителі країни – аборигени переселилися з Азії 40 – 50 тис. років тому. Мисливці й збирачі корінь, ягід, горіхів, лікарських трав, місцеві жителі користувалися кам’яними знаряддями праці навіть в XVII в., коли до берегів Австралії стали причалювати її першовідкривачі – європейці. Тільки в Австралії водяться сумчасті ссавці – кенгуру, сумчастий вовк, забавні маленькі коали, або сумчасті ведмеді, що живуть на деревах. Берези й лебеді тут не білі, а чорні. Евкаліпти досягають стометрової висоти, а ссавець качкодзьоб відкладає яйця й веде водний спосіб життя.

Єхидний і дикий собака динго, 450 видів ящірок і 160 видів змій, крокодили, річкові й морські черепахи – далеко не повний перелік усіх, хто живе на цьому незвичайному континенті.

Своєрідність флори й фауни Австралії пояснюється її ізольованим існуванням. Недарма з 700 видів птахів близько 500 видів уважаються ендемічніми.

Австралія – єдиний материк, на якім тільки одна держава – Австралія, яке з відсталого британського домініону на початку XX в. до кінця століття перетворилося в одну із самих високорозвинених і багатих країн миру. Володіючи величезними природними ресурсами, Австралія змогла посісти перше місце у світі із цілого ряду напрямків господарської діяльності.

В економіці Австралії важливу роль відіграє сільське господарство. По вивозу пшениці, цукру, м’яса, вовни країна посідає перше місце серед світових експортерів. Вугілля, залізна руда, алюміній, золото, срібло, зріджений природний газ – по цих видах продукції Австралія теж входить до числа головних експортерів миру.

В епоху інформаційних технологій, що швидко поширюються, країна займає одне із провідних місць по числу комп’ютерів на душу населення ( понад 350 на 1 тис. чоловік).

У той же час Австралія – самий слабозаселений континент (2,5 людину на 1 км2). Більша частина населення (85%) проживає в містах.

Австралія – країна іммігрантів. Основна частина населення – нащадки переселенців. Колонізація континенту європейцями почалася наприкінці XVIII в. Першими переселенцями були англійці, а сьогодні серед жителів Австралії є представники практично всіх народів Європи, у тому числі 200 тис. чоловік – вихідці з колишнього СРСР. Останнім часом зростає частка імміграції з Азії ( до 7% від загального числа населення). В 2000 р. населення Австралії становило 19,2 млн. чоловік.

На континенті проживає близько 400 тис. аборигенів (2,1% населення). Аборигенне населення росте випереджальними темпами.

Австралія – країна суцільної письменності. Посідає друге місце у світі після Японії по новому показникові Всесвітньої організації охорони здоров’я – гарному стану здоров’я.

При виділенні частин світла до Австралії традиційно відносять і Океанію. Загальна площа її суши – 1,2 млн. км2. Населення – близько 18 млн. чоловік. Океанія – це найбільше у світі скупчення островів ( близько 10 тис.) у центральній і західної частинах Тихого океану. Острови розташовані між субтропічними широтами північної півкулі й помірними – південного. Найбільші острови в Океанії – Нова Гвінея (його західна половина – провінція Іриан Джая належить Індонезії) і Нова Зеландія (Північний і Південний острова). Вони займають 80% території Океанії. (Дивитеся карту Океанії.)

В Океанії вчені виділяють три більші групи островів: Меланезія – самі західні й великі острови; Мікронезія – дрібні острови до півночі від Меланезії; Полінезія – острова в центральній частині океану. Кожна із цих груп складається з декількох архіпелагів. У самостійну частину Океанії виділяється Нова Зеландія, хоча по своєму етнічному складу вона ближче до Полінезії.

Острова Меланезії й західної Мікронезії – це надводні частини величезних гірських ланцюгів, що піднімаються із дна Тихого океану. Великі острови гористі, розсічені долинами. Багато островів центральної частини Тихого океану не що інше, як конічні вершини підводних вулканів. До них ставляться Гавайські острови (частина території США), Самоа, Маркізькі острови, південні острови Кука, острови Суспільства, острів Великодня (належить Чилі). Деякі з вершин, що вінчають ці острови вулканів могли б уважатися найвищими у світі. Наприклад, висота Мауна-Лоа й Мауна-Кеа на острові Гавайї від підводної підстави – понад 9 тис. м. Однак більшість островів Полінезії й східної Мікронезії – низькі коралові атоли, що іноді ледь піднімаються над водою. Це «живі» острови. Їх побудували по окружності підводних вулканічних вершин живі морські організми – корали.

Природа обдарила острови Океанії неповторною своєрідністю. Особливості рельєфу, рослинності вод, що оточують, надають кожному острову особлив вигляд, що чарує. Украй різноманітна флора Океанії. Вона не дуже багата кількістю видів, але щедра ендемічними рослинами, які вражають пишністю цвітіння. Крім впливу широтного розташування на характері рослинності сильно позначається й висота над рівнем моря. На деяких найбільш високих островах можна зустріти всі кліматичні типи рослинності – від вологих вічнозелених лісів до високогірної, майже тундрової рослинності на вершині. Справжня цариця Океанії – кокосова пальма. Її деревина міцна і йде на будівництво; молоко кокосового горіха вживають у їжу; з волокна кокоса плетуть мотузки, роблять щітки, циновки. Особливо коштовна копра – висушена м’якоть горіха. У ній 65% масла, яке йде на виробництво маргарину, кращих сортів туалетного мила й багатьох інших корисних речей.

Фауна Океанії, крім великих островів поблизу Австралії, відносно бідна. На островах майже немає ссавців. Багато птахів, але кількість їх видів зменшується в напрямку на схід.

У науці ще немає єдиної думки про те, як заселялася Океанія – із заходу або сходу. На думку більшості вчених, заселення почалося з Південно-Східної Азії й поступово йшло з півночі й заходу на південь і схід. На найбільш вилучені до сходу островах людина влаштувалася, очевидно, тільки до XIV в. Предки нинішніх океанійців були відважними й умілими мореплавцями. Народи Океанії створили своє яскраве, самобутнє мистецтво. Ученим має бути ще чимало потрудитися, щоб відновити історію народів Океанії, розгадати її загадки, наприклад, таємницю пірамід на острові Таїті.

Корінне населення Океанії ділять на меланезійців, мікронезійців і полінезійців. Кожна із цих груп складається з безлічі народів. Полінезійці, наприклад, говорять родинними мовами, але на кожному архіпелазі й навіть одиночних островах живе свій народ – тонганці, ніуеанці, токелауанці, таїтяни, тубуайці, рапануйці (острів Великодня) і т.д. Крім корінного населення на островах Океанії проживає майже стільки ж стороннього населення. Це австралійці, новозеландці, англійці, французи, американці, японці, філіппінці, індійці й ін.

Європейським країнам до XVI в. не було відомо про існування Океанії. Лише під час кругосвітньої подорожі Ф. Магелана були відкриті Марианскі острови, але й після цього пройшли сторіччя, перш ніж багато архіпелагів і острова Океанії з’явилися на карті Світового океану.

Чимала заслуга в дослідженні Океанії в XIX в. належить і російським мореплавцям і вченим.

Чисельність населення: 3,8 млн. чоловік (1999).

Державна мова: англійський.

Столиця: Веллінгтон ( понад 345 тис. жителів, 1999).

Державне свято: День Вайтанги (6 лютого), День АНЗАК (25 квітня).

Грошова одиниця: новозеландський долар.

Член ООН з 1945 р., ЮТФ – з 1971 р., АТЕС – з 1989 р.

Держава розташована в південно-західній частині Тихого океану на двох більших островах — Північному (113,7 тис. км.кв.) Південному (150,4 тис. км.кв.), розділених протокою Кука (20 км — у самім вузькім місці), і на багатьох (переважно ненаселених) дрібних і невеликих островах. Між Новою Зеландією й Австралією перебуває Тасманово море, а на інших напрямках Нова Зеландія обмивається водами Тихого океану.

Корінні жителі — полинезійці-маорі — переселенці зі Східної Полінезії – почали освоювати країну більш тисячі років тому. Вони швидко пристосувалися до місцевих умов і до початку XIII в. заселили Північний і Південний острова. Першим з європейців Нову Зеландію виявив голландський мореплавець А. Тасман в 1642 г., який і назвав її Новою Зеландією. В 17Озеро Текапо Нова Зеландія69 г. вона була знову відкрита англійським мореплавцем Дж. Куком. За ним в 90-х рр. XVIII в. пішли китобої й мисливці на тюленів, а в 1814 г. з’явилися перші християнські місіонери. Протягом декількох десятиліть установлювалися різні взаємини між європейцями й береговими племенами маорі (деякі з них одержували зброю від англійців для боротьби з іншими племенами). В 1840 г. був укладений так званий Договір Вайтанги щодо взаємовідносин між британською короною, європейськими поселенцями й 46 вождями північних маорийських племен. За договором за маорийцями закріплювалася власність на природні ресурси, але керування переходило до британської корони. Так Нова Зеландія стала колонією. Не всі вожді відразу підписали договір, а в 1843 г. почалися перші збройні сутички. Маорийські війни тривали майже 30 років. У результаті чисельність маорийського населення скоротилася до кінця XIX в. більш ніж удвічі. У середині 80-х рр. XIX в. королеві народу маорі й релігійним діячам удалося зупинити війну. В умовах мирного життя маорі широко долучалися до європейської культури.

У цей час близько 3/4 населення живе на Північному острові Нової Зеландії з його більш сприятливим кліматом і зручним ландшафтом, з них понад 85% — у містах (переважно у власних будинках з невеликими ділянками). Євроновозеландці становлять 75% населення (місцева назва — «пакеха»). В основному це нащадки переселенців із Британських островів. Маорі становлять 14,5%; полінезийці (в основному вихідці із Самоа й Островів Кука, що мають особливі історичні зв’язки з Новою Зеландією) — 5,6 %, є також китайці, в’єтнамці, індійці з Фіджі. Нова Зеландія й Окленд — країна й місто із самим більшим по чисельності полінезійським населенням (очікується, що воно подвоїться до 2030 р.). Через різницю в рівні народжуваності етнічних груп і внаслідок міграційних потоків частка європейських новозеландців поступово зменшується. Більшість населення говорить англійською мовою, однак в 1987 р. другою офіційною мовою була затверджена мова маорі. Зараз уживають зусилля по його поширенню в якості повсякденного (на ньому вільно говорить усього 10 тис. маорийців і ще близько 150 тис. володіють їм у різному ступені). Культурне життя країни різноманітне. Розвиваються література, живопис, музичне мистецтво, традиційна маорийська культура. Маорийське суспільство дотепер зберігає стародавні ритуали й звичаї й очолюється монархом (в останні 35 років — королевою). У країні популярний спорт. Серед національних видів спорту найпоширеніші — регбі ( серед кращих гравців багато маорийців, гімн національної команди — одна з войовничих маорийських пісень), нетбол (різновид баскетболу), крикет, футбол і гольф. Популярні перегони на яхтах, заняття кінним спортом.

Веллінгтона розташований на південному краї Північного острова. Заснований англійцями в 1840 г. і названий на честь англійського фельдмаршала А. Веллінгтона (1769 – 1852). Найбільше місто й економічне столиця Нової Зеландії — Окленд (із пригородами – 1,1 млн. жителів) перебуває набагато північніше. Над містом піднімаються погаслі жерла вулканів. Центром самого сільськогосподарського району країни – Вайкатоокленд місто вітрил Нове Зеландія є місто Гамільтон ( понад 160 тис. жителів). Великі міста на Південному острові — Крайстчерч ( понад 335 тис.), відомий культурою масового церковного співу, і Данідин ( понад 110 тис. жителів) — самий шотландський по своєму зовнішньому вигляду й духу місто, де в 1869 г. був заснований перший новозеландський університет.

Туристів залучає мальовнича природа Нової Зеландії. Тут можна кататися на яхтах, відвідувати печери, спускатися по швидких гірських річках, ловити рибу, пробиратися через незайманий ліс, плавати й загоряти, відвідувати гірські лижні курорти. І все це — практично цілий рік. У новозеландські порти заходять океанські круїзні судна.

Нова Зеландія здійснює адміністративне керування островами Токелау. Самоврядні території Ниуэ й Острова Кука перебувають із Новою Зеландією « у вільній асоціації».

За площею Нова Зеландія порівнянна із Британськими островами і Японією. Вона витягнута з півночі на південь більш ніж на 1600 км, а в самім широкім місці досягає 450 км. Географічні умови й ландшафт різноманітні. Північний острів в основному сформувався в результаті вулканічної діяльності, яка триває дотепер, супроводжуючись частими, але не сильними землетрусами. У центральній частині Північного острова — мальовнича група із чотирьох діючих вулканів, яку вінчає гора Руапеху (2797 м) — популярна серед гірськолижників. Лінія гарячих джерел, що киплять грязьових водойм і гейзерів тягнеться з півночі на схід, а гірські хребти — з північний сходу на південний захід, паралельно берегової лінії Північного острова. Найбільш потужний гірський масив країни — Південні Альпи, у складі яких найвища гора — Маунт Кук (3754 м) і 360 льодовиків. Він простягнувся майже по всій довжині Південного острова — від проток Мальборо (національний морський парк) на півночі до Фьордленда (національний парк фіордів) на півдні. Відрізаність берегової лінії робить її дуже довгою (15811 км) щодо площі країни. На Південному острові особливо багато озер та скороминучих рік. Близько 3/4 території покрите осадовими гірськими породами. Завдяки тривалій ізольованості Нової Зеландії (відділилася від інших ділянок земний суши понад 80 млн. років тому) тут розвилася унікальна флора й фауна. Надзвичайно різноманітна рослинність, склад якої залежить від географічної широти й висоти над рівнем моря — від тропічного лісу ( із широколистяних дерев) у субтропіках на півночі до альпійських лугів на півдні (понад 90% альпійських рослин ендемічні). Близько 30% території займають ліси: 6,4 млн. га — вічнозелені природні ліси ( багато лісових масивів оголошені національними парками й заповідниками) і 1,7 млн. га — штучні лісопосадки (більш 90% — радіальна сосна, яка росте тут швидше, чим де-небудь у світі) для лісозаготівель. Майже всі місцеві види комах, павуків, равликів водяться тільки тут. Є кажани, опосуми, тхори. Надзвичайно велика різноманітність морських птахів (87 видів). Багато гніздяться на «зовнішніх» островах, куди доступ заборонений ( крім орнітологів). Визначний пам’яткою Нової Зеландії є нелітаючі птахи (, що бігають), найвідоміша з них — ківі ( по її імені називають й новозеландців). Завезені в Нову Зеландію спочатку полінезійцями (маорі), а потім європейцями сухопутні ссавці ( до цього — тільки три види кажанів) завдали великої шкоди деяким видам нелітаючих птахів. Так, наприклад, моа (, що досягали 3 м у висоту) стали рідкими ще до настання європейської епохи в історії Нової Зеландії. Навколишні води багаті рибою ( понад 400 види). Спостереження за плаваючими недалеко від берега китами (32 виду китів і китоподібних) надзвичайно популярно серед місцевого населення. Клімат — субтропічний, помірний, оскільки країна знаходиться на півдорозі між екватором і Південним полюсом, і морський, з високою вологістю, тому що тут дуже мало місць, вилучених від моря або океану більше чому на 100 км. Панують західні вітри. Багато районів піддані дуже сильним вітрам і заливним дощам. Середньорічна кількість опадів сильно коливається: у Веллінгтону — 1270 мм, а в розташованому приблизно в 400 км на Південному острові Крайстчерче — 655 мм. У Південних Альпах узимку випадає сніг.

В 1907 р. Нова Зеландія одержала статус домініону. У роки першої світової війни новозеландські війська брали участь у бойових діях на Тихому океані й у Європі. На згадку про це встановлений День АНЗАК (Австрало-ново-зеландський експедиційний корпус у Європі). В 1931 р. по Вестмінстерському статуту одержала повну самостійність у внутрішніх і зовнішніх справах при збереженні формальних зв’язків із британською короною. Новозеландські війська брали активну участь і в другій світовій війні (у Європі, Африці, Азії й на Тихому океані). В 1945 р. Нова Зеландія стала одним з держав — засновників ООН. Проблеми взаємин «пакеха» і маорі, особливо із приводу «традиційних маорийських земель», розглядає заснований в 1975 р. Трибунал Вайтанги.

Нова Зеландія — незалежна держава, що входить у Співдружність націй. Еиа-Ва держави — англійська королева, представлена генерал-губернатором. Законодавча влада належить однопалатному парламенту — палаті представників. Глава виконавчої влади — прем’єр-міністр.

Більшість віруючих — християни, в основному протестанти, але багато й католиків.

Площа: 7,7 млн. км2.

Чисельність населення: 19,2 млн. чоловік (2000).

Державна мова: англійський. Кенгуру Австралія 1

Столиця: Канберра (311 тис. жителів, 1999).

Державне свято: День Австралії (26 січня), День АНЗАК (25 квітня).

Грошова одиниця: австралійський долар.

Член ООН з 1945 р., АТЕС, ЮТФ.

Країна розташована на материку Австралія між Індійським і Тихим океанами й на численних островах. Крім того, Австралії належить антарктична територія (сектор Антарктиды — 6,1 млн. км.кв.). Найближчі сусіди — Папуа — Нова Гвінея й Індонезія на півночі, Нова Каледонія — на сході, Нова Зеландія — на південно-сході й Антарктида — на півдні. Австралійський континент простягнувся на 3180 км із півночі на південь і на 4 тис. км — із заходу на схід. По площі це самий маленький континент, але серед країн — на 6-му місці у світі.

Австралія – країна з дуже інтенсивним повітряним (внутрішнім і зовнішнім) повідомленням: 262 з 400 аеропортів мають злітно-посадочні смуги із твердим покриттям (11 аеропортів — міжнародного класу). Найбільший аеропорт — у Сіднеї. Найбільший національний авіаперевізник — Квонтас.

Приблизно 50 млн. років тому австралійський континент відділився від величезної маси землі — Гондвани (включає ще Південну Америку, Африку, Індію й Антарктиду). З тих пір, за винятком льодовикового періоду, коли рівень океану був на 100 м нижче, чим зараз, Австралія існувала в ізоляції. Уважається, що корінні жителі країни – аборигени переселилися в Австралію з Азії 40 — 50 тис. років тому ( можливо, по тоді ще існуючому між ними сухопутному мосту). Деякі останні знахідки в Західній Австралії говорять про набагато більш раннє проживання на материку аборигенів. До приходу європейців аборигени користувалися кам’яними знаряддями й займалися полюванням, рибальством і збиранням. Зразкова їхня чисельність досягала 750 тис. чоловік. Вони ділилися на 31 плем’я, використовували блйзько 500 мов, мали складну соціальну й релігійну культуру. Відомі пісні, легенди аборигенів і їх мистецтво розписи на камені.

Австралія — самий слабозаселений континент (2,5 людину на 1 км2). Більша частина населення сконцентрована в містах ( понад 85%, у тому числі близько 60% — в 5 «мільйонниках»). При цьому близько 70% населення живе у власних будинках. Австралія — країна іммігрантів. Близько 4 млн. чоловік народилися за кордоном, ще в 3,8 млн. австралійців – один або обоє батька народилися поза Австралією. Основна частина населення — нащадки переселенців з Великобританії й Ірландії, а також з Європи — близько 90% ( у тому числі близько 200 тис. чоловік — вихідці з колишнього СРСР). В останні два-три десятиліття, після того як країна відмовилася від політики «білої Австралії», виросла частка азіатської імміграції (китайці, в’єтнамці й ін.). Більш 5% австралійського населення народилися в Азії, а загальна частка людей азіатського походження — 7%. Корінного населення — аборигенів і острівних жителів Торресової протоки — близько 400 тис. чоловік (2,1% населення). Різко скоротившись після європейської імміграції на континент, аборигенне населення відновлюється й росте випереджальними темпами. В останні роки австралійський уряд ініціював процес «примирення» з аборигенами, прагнучи усунути гострі проблеми їх існування поруч із європейською цивілізацією, несправедливість, допущену стосовно них у минулому, підтримати їхню самобутню культуру. Однак цей процес досить непростий. Аборигени значно сутужніше, чим, наприклад, новозеландські маорі, уписуються в європейську цивілізацію. Офіційний англійський є мовою міжнаціонального спілкування, але понад 2,5 млн. чоловік будинку говорять не англійською мовою, а на італійському, грецькому, арабському, китайському, в’єтнамському, арабському й т.п. Усього в ході 282 мови, у тому числі 170 аборигенних. Культурне життя країни багате й різноманітне. Розвиваються література, живопис, музичне мистецтво. Досить відомі у світі австралійський балет і кінематограф. Уже протягом декількох десятиліть проводиться політика «багатокультурності», тобто підтримки й розвитку культури всіх народів, що становлять австралійське суспільство. Комбінація кухонь різних націй зробила ресторанний бізнес країни однієї з її найважливіших визначний пам’яток. Стійку популярність на світовому ринку придбали й австралійські вина. Для австралійців взагалі характерне вміння відпочивати. Сприятливий клімат, традиції, перенесені переселенцями із Британських островів, визначили популярність занять спортом (регбі, теніс, крикет). В австралійців по цих видах були видатні спортсмени, а національна команда не раз посідала призові місця. Популярні також футбол, бейсбол, гольф, перегони на яхтах, віндсерфінг, заняття кінним спортом, легка атлетика, баскетбол і т.п. Видатних успіхів регулярно домагаються австралійські плавці. Усе більш популярними стають і інші активні види відпочинку, насамперед туризм.

Клімат прибережних районів – м’який, більш вологий і теплий. У цій зоні зосереджена більша частина населення й економічного потенціалу країни, у тому числі найбільші міста — Сідней і Мельбурн. На узбережжя континенту знаходяться всі основні міста країни ( крім столиці).

Канберра входить в особливу адміністративну одиницю — Австралійську столичну територію. Це місто федеральних чиновників, утвору й науки, спеціально Парламент Австралії збудований для виконання столичних функцій. Тут розташовані основні установи федерального уряду (переведені з Мельбурна в 1927 р.), найбільші навчальні й наукові центри — Австралійський національний університет, Організація наукових і промислових досліджень Австралії і інші установи.

Серед «столичних» міст Австралії найбільший – Сідней ( понад 4 млн. мешканців), столиця штату Новий Південний Уельс, один із провідних фінансових центрів Азіатсько-Тихоокеанського регіону, знаменитий своєю гаванню і її відмітними знаками — мостом Харбор бридж (побудований в 1932 р.) і будинком опери ( Опера-Хаус). Сиднів – місце проведення Олімпійських ігор 2000 р. Його постійний суперник за право називатися економічною столицею країни — Мельбурн (3,4 млн. жителів) — головне місто штату Вікторія, знаменитий, що проходили в 1956 р. Олімпійськими іграми. Дотепер зберігає вплив британському, у тому числі паркової, архітектури, відомий своїми ресторанами. Тут особливо відчувається вплив вихідців з Південної Європи — італійців і греків. Місто — місце проведення великих спортивних ( по тенісу, регбі, кінному спорту) змагань. Брисбен (1,6 млн. жителів) — столиця й найбільше місто «сонячного» штату Квинсленд, недалеко від нього перебуває курортна Мекка східного узбережжя – Золотий беріг. Головне місто Західної Австралії — Перт (1,16 млн. жителів) — ультрасучасн фінансово-економічний центр, що росте, на заході. Затишна столиця Південної Австралії – Аделаїда (1,1 млн. жителів) – головний промисловий, науковий і навчальний центр цієї частини країни. Столиця штату-острова Тасманії — Хобарт (195 тис. жителів), що зберегла багато зразків колоніальної архітектури першої половини ХГХ в. Невеликий, але зростаюче місто Дарвін ( близько 90 тис. жителів) — столиця Північної території, суттєво відрізняється по своєму тропічному колориту й помітній перевазі аборигенного населення.

Туризм перетворився в найважливішу галузь економіки й став невід’ємною частиною життя австралійців. Туристів залучають найяскравіші австралійські природні визначний пам’ятки – Великий Бар’єрний риф, величезні кам’яні утвори в центрі континенту — Улуру ( Айерс-Доля) і Маунт Олга, безліч національних світ Австралії внаслідок її ізольованості від інших континентів різноманітний і своєрідний. Тут налічується понад 500 види евкаліптів, у тому числі гігантських – висотою до 90 — 100 м, і понад 600 види акацій. Субтропічні ліси сходу й південно-сходу розташовуються ярусами, перевиті ліанами й труднопрохідні, полягають головним чином з евкаліптів, деревоподібних папоротей і хвощів.

Австралія має величезні можливості для розвитку екотуризму («зеленого» туризму), усе більш популярного у світі.

Австралія – найстарішій за геологічним віком континент, а тому найнижчий, плоский і посушливий з населених. Якщо в Європі й Північній Америці ландшафти сформувалися «усього» 20 тис. років тому, то ландшафтам австралійського континенту — від декількох мільйонів до сотень і навіть тисяч мільйонів років. Це величезне плато, увігнуте в центральній частині й обрамлене піднятими краями.

Австралія — незалежна держава, що входить до складу Співдружності націй. Британський парламент 9 липня 1900 р. прийняв акт про створення Австралійського, Союзу. Глава держави — формально англійська королева (, що носить у країні титул королеви Австралії), представлена генерал-губернатором, якого призначають за рекомендацією прем’єр-міністра Австралії на 5 років ( крім цього, у кожному штаті королеву представляє губернатор штату). Законодавчий орган —, що обирається загальним обов’язковим ( за неучасть — штраф) голосуванням двопалатний федеральний парламент, що полягає із сенату й палати представників. Що одержала на виборах у палату представників більшість партія (або коаліція партій) формує уряд, а її лідер стає прем’єр-міністром — главою виконавчої влади. Австралія — федеративна держава.

Зареєстроване близько 92 релігійних вірувань. Переважають християни ( понад 70% усього населення), у тому числі католики – 27%, англікани й представники інших протестантських релігій — по 22%.

У пустелях і посушливих районах — густі, майже непрохідні зарості кущей («скрэб»). У зоні більшого зволоження поширені вічнозелені тропічні ліси з потужних високих дерев — евкаліптів ( понад 500 види), фікусів, пальм, панданусів і т.п. Тваринний мир країни також специфічний. Найбільш знамениті яйцевідкладаючі — качкодзьоб і єхидна. Більшість ссавців належать до сумчастих (приблизно 120 видів): кенгуру, куниці, білки, малюсінькі миші пустель і т.д. Прикрасою тваринного миру країни служить сумчасте ведмежа коала. Водяться вомбат, дикий собака динго, численні види ящірок, змій, крокодилів, річкових і морських черепах. Різноманітний мир птахів: з 700 видів близько 500 уважаються ендемічними. Найвідоміші – страус эму (нелітаючий), кукабарра, папуги какаду, райські птахи, казуари, чорні лебіді й т.п. Уся Австралія лежить у Південній півкулі й має сезони, протилежні Північному. Самий холодний місяць – липень, самі теплі — січень і лютий. На більшій частині континенту клімат посушливий або напівпосушливий — на 80% території випадає менше 600 мм опадів у рік, на 50% — менш 300 мм. Часті посухи, які супроводжуються великими пожежами. Не обходять континент стороною й тропічні циклони, шторми й урагани.