Площа: 446,5 тис. км2.

Чисельність населення: 26,8 млн. чоловік (1997).

Державна мова: арабський.

Столиця: Рабат (1,4 млн. жителів, 1997).

Державне свято: День трону (2 березня, з 1957 р.).

Грошова одиниця: дірхам.

Член ООН з 1956 р., ЛАГ і ін.

Держава розташована на північно-заході Африки. Граничить на південно-сході з Алжиром, на півдні — із Західною Сахарою. На півночі обмивається водами Середземного моря, на заході — Атлантичного океану.

Марокко – країна найдавнішої цивілізації, найбагатшої багатонаціональної культури. Служить своєрідною сполучною ланкою між Європою й Африкою. Відома й тим, що від її берегів відправлявся в далекі подорожі на своєму «Ра» Тур Хейєрдал.

Довжина залізниць у Марокко — 1907 км; автомобільних доріг — 59 899 км, у тому числі 49,8 тис. км — із твердим покриттям. Найбільш великі порти — Касабланка, Танжер, Мохаммедія, Джорф Ласфар і Сафі. Міжнародні аеропорти розташовані в Касабланці, Рабаті, Танжері, Марракеше й ін.

Марокканські араби становлять 80% населення, бербери — близько 15%. Городяни — 52,2%. Основна маса населення живе в північному й західному регіонах країни. У сільськім господарстві зайнято 33,1%, у промисловості — 32%, у сфері послуг — 34,9%.

Неграмотність серед дорослого населення Марокко становить 70%. У початковій школі навчається 63% дітей, у середній — менш 1/3 підлітків. Марокко — країна найбагатшої культури. Установлення арабського панування в Північно-Західній Африці сприяло розвитку так званого мавританського мистецтва, в основі якого лежать берберські, арабські й іспанські культурні традиції, характерні для народів Магріба й Південної Іспанії. Відмітні ознаки цього стилю одержали відбиття в монументальній архітектурі.

Середньовічні міста Марокко оточені стінами із прямокутними в плані вежами. Зразками мусульманської архітектури служать грандіозні мечеті Марокко-Карауїн у Фесі, Кутубія в Марракеше, Більша мечеть у Салі, мечеть Хасану в Рабаті з мінаретом, відомим як Вежа Хасану. Орнамент, що прикрашає архітектурні пам’ятники, побудований на комбінації складних геометричних, рослинних і епіграфічних малюнків, насичених яскравими, не ув’ядаючими згодом фарбами й виконаних з разючою майстерністю. Різьблення по дереву, керамічна й скляна мозаїка, вітражі в комбінації з ефектами світла, кольору й тканин створюють складний архітектурно-декоративний образ (наприклад, Більша мечеть у Тазі, медресе Аттарін у Фесі й Абуль-Хасану в Салі).

Декоративно-прикладне мистецтво середньовічного Марокко відбите в шовкових і парчевих тканинах і килимах, в обробці шкіри (книжкові плетіння, тиснуті золотом і сріблом, з геометричним стрічковим орнаментом на тлі дрібного візерунка або із центральним медальйоном), металу (бронзові ажурні люстри, посудини, світильники), у кераміку зі штампованими геометричним і рослинним візерунками.

Пам’ятники культури XVI — XIX ст. в основному повторюють устояні форми, але відрізняються більшою пишністю (наприклад, ансамбль усипальниць у Марракеші, Більша мечеть у Танжері, Тетуане, Марракеші).

Рабат заснований В XII В. як укріплене поселення за назвою Рібат-Аль-Фатх («Табір перемоги»). Це важливий транспортний вузол. Залізної й автомобільними дорогами пов’язаний з великими містами, а також з Алжиром і Тунісом. Інші великі міста — Касабланка (економічна столиця Марокко), Марракеш, Феї, Мекнес, Кенітра, Тетуан, Танжер, Салі, Уджда, Сафі.

Туризм — друга стаття державних доходів. Пам’ятниками культури на території Марокко є кам’яні могильники берберів; предмети декоративно-прикладного мистецтва й руїни фінікійських поселень (Тингіс, Шелла); руїни римських міст Волюбиліс, Тамуда, Тингіс із залишками архітектурних ансамблів і ін.

Марокко розташоване в межах середземноморської й напівпустельної зон субтропічного пояса. Клімат на більшій частині території — субтропічний, на півночі — середземноморський з печеням, сухим летом і вологої, м’якої взимку. У Марокко ростуть оливки й фісташки, карликова пальма дум, вічнозелені ліси коркового й кам’яного дуба, у горах (на висоті 1,5 — 2 тис. м над рівнем моря) — хвойні дерева і яловець. Тваринний мир Марокко відрізняється багатством і різноманіттям.

Корінні жителі — бербери (нащадки прадавніх лівійців), скотарі-кочівники. Вони поселилися на території нинішнього Марокко в I в. до н.е. Зручне географічне й вигідне стратегічне положення Марокко здавна привертало увагу іноземних завойовників. Це були фінікійці, вандали, араби й ін. У середині XI в. Марокко стало складовою частиною берберської імперії Альморавидів. В XV в. почалося посилене проникнення арабських племен на територію нинішнього Марокко. Вони поступово змішалися зі скореними ними берберами, що сприйняли їхня мова, писемність, сімейний уклад. В XV в. у Марокко з’явилися європейці. Із цього часу Західний Магріб стає відомим у Європі як Марокко ( від назви міста Марракеш — «червоне місто» — на півдні країни, побудованого з рожевого туфу). В XIX в. експансія європейців у Марокко підсилилася й завершилася нав’язуванням йому в 1912 р. Францією й Іспанією протекторату. Потрібні були довгі роки боротьби марокканського народу за волю. В 1956 р. проголошена незалежність країни, яка в 1957 р. стала офіційно називатися Королівством Марокко.

Марокко — конституційна монархія. Вищий законодавчий орган — двопалатний парламент. Глава держави — король. Діє багатопартійна система. Налічується 16 політичних партій.

Державна релігія — іслам сунітської користі. Його сповідує абсолютна більшість населення (99%).