Площа: 596 тис. км2.

Чисельність населення: 14,5 млн. чоловік (1998).

Державна мова: малагасійський, французький.

Столиця: Антананаріву ( близько 1,2 млн. жителів, 1998).

Державне свято: День незалежності (26 червня, з 1960 р.).

Грошова одиниця: малагасійський франк.

Член ООН з 1960 р., ОАЕ й ін.

Мадагаскар — острів гвоздики, ванілі й кава; батьківщина вимерлого гігантського птаха епіорніса — птаха арабських казок.

Держава розташована на однойменному острові в південно-західній частині Індійського океану й на дрібних прилеглих островах Нусі-Бе, Сент-Марі й ін. Мадагаскар є четвертим по величині островом Землі — 590 тис. км.кв. (після Гренландії, Нової Гвінеї й Калімантана).

Транспортна мережа Мадагаскару складається з 50 тис. км автодоріг, 868 км залізниць. У країні – 58 аеропортів, близько 20 морських портів, найбільший з яких — порт Таматав.

Більша частина населення — малагасійці. Вони становлять 18 етнічних груп: мерина, бецілелу, сакалава, бецімисарака й інш, що говорять на малагасійській мові, що належить до малайско-полінезийської родині мов. Нарівні з малагасійською мовою використовується французький (на ньому говорять близько 25% малагасійцев).

На острові також проживають коморці ( близько 25 тис. чоловік), французи ( близько 20 тис. чоловік), індійці, пакистанці й китайці.

Питання про походження малагасійців до кінця ще не досліджений. Уважається, що етнос має змішане афро-азіатське походження. Так, з Африки на Мадагаскар були привнесені традиції скотарства, ткацтва, була завезена культура бавовни, з Азії — рис, лопата ангаді, пироги з балансиром. Вплив обох континентів обумовила своєрідність духовної культури малагасійців: у ній сусідять обряд «перекидання» померлих — фамадіхана (Азія) і практика спілкування з парфумами — трумба або білу (Африка), африканські барабани й струнно-щипковий інструмент індонезійського походження — валіха. Значний також і арабський внесок у малагасійську культуру. Разом з арабами на острів прийшло мистецтво виготовлення паперу й написання книг ( аж до початку XIX в. на малагасійскій мові писали за допомогою арабської графіки, у тому числі магічно-історичні книги сура бе). Приймання гадання сікіді, астрологічна система вінтана, місячний календар, назви місяців і днів тижня також прийшли на острів від арабів.

У цей час сільське населення становить 77,6%, міське — 22,4%. Рівень грамотності малагасійців досягає 49% (перша школа з’явилася в 1818 г., а в 1902 р. була заснована перша в Африці Академія наук). Дитяча смертність становить 90 людей на 1 тис. (1998), а тривалість життя — 51 рік.

Антананаріву — «місто тисячі воїнів» або «тисячі сіл». Його основні визначний пам’ятки: палац королеви, палац прем’єр-міністра, зооботанічний сад Цімбазаза, Музей етнографії Академії наук і Музей інституту мистецтв і цивілізацій, історичні музеї в Амбузіманге й Ілафі (околиці столиці). Інші великі міста Мадагаскару – Таматав, або Туамасіна (160 тис. жителів), Анцеранана, або Дієго-Суарес (80 тис. жителів), Махадзанга (170 тис. жителів), Фіанаранцуа (150 тис. жителів), Тулеар, або Туліара (160 тис. жителів), Анцірабе (120 тис. жителів).

Більші надії малагасійської влади зв’язують розвитком на острові туризму, зокрема так званого екотуризму. В 1996 р. острів відвідали 83 400 туристів. Туристів залучає природа, що надає найбагатші можливості як для відпочинку (підводне плавання серед найкрасивіших рифів островів Нусі-Бе, Сент-Марі й під Тулеаром), так і для екстремального туризму: спелеології, скелелазіння, подорожей по острову на джипах і конях, а також по ріках і уздовж узбережжя на пирогах.

Клімат — тропічний, у центрі острова, на так званих Високих плато, — помірний. З листопада по квітень — жаркий літній сезон дощів, а із травня по жовтень — холодний зимовий сухий сезон. Комбінація клімату й складного рельєфу робить природу надзвичайно різноманітної. На сході й півночі острова переважають вологі тропічні ліси, на заході — савани, до півдня перехідні в напівпустелі. Серед ендеміків рослинного миру — сім видів баобабів, орхідеї, равенала; серед тварини — лемур, хамелеон, промениста черепаха, безліч метеликів, а також кистепера риба — селаканта, що дотепер зустрічається у водах Мозамбіцької протоки.

Перші переселенці стали з’являтися на Мадагаскарі починаючи з 500 г. до н.е., а з кінця I тис. н.е. острів попадає в зону арабського впливу, що тривав до XVI в. Європа «відкрила» для себе Мадагаскар завдяки португальцям 10 серпня 1500 г. За наступні три сторіччя (XVI — XIX) європейцями — португальцями, голландцями, англійцями й французами — уживали зусилля заснувати поселення на узбережжя острова. Паралельно цим спробам колонізації йшов процес формування «королівств», що привела до кінця XVIII в. до висування королівства Імеріна в центральній частині острова. В 1817 г. його король Радама I уклав з Великобританією договір, по якім він визнавався «королем Мадагаскару». Англо-французьке суперництво за переважний вплив на острові завершилося в 1896 г. оголошенням Мадагаскару колонією Франції. Незалежність була досягнута мирним шляхом в 1960 р.

Мадагаскар — парламентська республіка. Виконавча влада належить президентові й прем’єр-міністрові, законодавча — парламенту, що полягає з національних зборів і сенату.

Близько 50% населення сповідують традиційні релігії (культ предків), 40% — християнство (в основному католики й протестанти) і 5 — 7% — іслам. На острові проживає близько 2 тис. індуїстів.