Африка
Африка унікальна своєю казково багатою природою: тут буйна тропічна рослинність сусідить із безкрайньої випаленої сонцем пустелею. Багато в чому це континент-загадка: сучасна цивілізація вживається разом з язичеством, архаїка несамовито пручається прогресу…
В 53 африканських державах проживає порядку 700 млн. чоловік, або близько 15% населення планети. Африку прийнято ділити на три частини: Північна, або арабська, Тропічна ( суб-сахарська, розташована південніше пустелі Сахари) і Південна. Кожний регіон має свої неповторні природно-кліматичні характеристики, культурно-національні особливості, відмінний від інших рівень економічного розвитку.
Площа Африки – 30,3 млн. км2. Це другий по величині континент миру після Євразії. Екватор ділить її на дві рівні частини. На півночі берега континенту обмиваються водами Середземного моря, на заході – Атлантичного океану, на сході – Червоного моря й Індійського океану. Африка – самий жаркий континент миру. Її центральна частина покрита екваторіальними лісами. У міру видалення від екватора на північ і південь вологі лісові зони переміняються саваною – великими степами з високою травою в кілька метрів. Савана поступово переходить у піщану, кам’янисту пустелю, позбавлену води. Рослинний і тваринний мир Тропічної й Південної Африки надзвичайно багатий і різноманітний, багато видів ендемічні. Їхньому збереженню служать створені в багатьох країнах національні парки й заповідники.
Африка по праву вважається коморі миру: у її надрах виявлені промислові поклади стількох металів, що могли б заповнити майже всю таблицю Менделєєва. Головні багатства Африки – алмази, золото, уран і інші рідкісноземельні метали, які користуються більшим попитом на світовому ринку, а також нафта й газ, коштовні породи деревини, продукти тропічного землеробства (бавовна, кава, чай, екзотичні фрукти). Значними гідроенерго-ресурсами розташовують її повноводні ріки. Прибережні води буяють рибою й іншими дарунками моря. Однак поки Африка залишається найменш розвиненим регіоном миру. Учені називають різні причини економічної відсталості: особливий тип африканської цивілізації, для якої характерні архаїчні племінні відносини; нерозвиненість громадянського суспільства й ринкової економіки; колоніальне минуле; регіональні конфлікти; нерозвиненість промисловості й інших наукомістких видів виробництв – основ сучасної економіки… Правда, останні десятиліття міняють картину: росте число країн з швидкорозвиваючоюся економікою.
Африку населяють сотні більших і малих народів (етносів), багато хто з них проживають у декількох країнах. Представники кочових племен і народностей мігрують по території інших держав. Найбільш великі з африканських етносів на півночі континенту – араби (єгипетські, алжирські, марокканські); у Тропічній Африці – йоруба й хауса, а також ам-хара, оромо; у Центральній і Південній Африці – банту. Їхня структура досить складна. Банту, наприклад, включає більш 40 народностей, кожна з яких нараховує понад 1 млн. чоловік. В африканських країнах чимало вихідців з європейських і азіатських держав. Особливо велика їхня частка в Південно-Африканський Республіці – понад 5 млн. чоловік (африканери, або бури, французи, італійці і т.д.). Більш половини населення континенту проживає в сільській місцевості й зайняте землеробством і скотарством. У швидкозростаючих містах багато жителів зайняті в сфері послуг (торгівля, обслуговування й т.п.), чимала їхня частина – держчиновники. На континенті зберігається високий рівень безробіття, значне число городян живе випадковим заробітком. Поступово росте число викладачів, лікарів, промислових і транспортних робітників.
Африка – колиска людської цивілізації. Основні напрямки історичного розвитку народів Африки мають чимало загального з народами, що населяють інші регіони й континенти. Однак історичні процеси й особливості національної консолідації й формування державності в Африці протікали з більшою своєрідністю, що багато в чому визначалося винятковою складністю етнічного складу, що населяють її народів і міцністю племінних структур. Через її історію пройшла нещадна епоха работоргівлі, а тривалий колоніальний період завершився в основному в середині XX в. Більшість країн Африки знайшли державну незалежність лише в 50 – 60-е рр. XX в.
На вигляді багатьох столиць і великих міст континенту лежить печатка епох, що нашарувалися. Тут можна зустріти, як, наприклад, у Єгипті, історичні пам’ятники, що нараховують 5 тис. років, про яких можна сказати, як про піраміди Гізи: «Історія не боїться часу, але час боїться пірамід», а також архітектурні ансамблі епохи Середньовіччя, втілені в мечетях і палацах. Особливий вплив на архітектуру щодо молодих столиць африканських держав виявила колоніальна епоха. Вона залишила після себе барвисті, часом помпезні ансамблі палацових будинків, виконаних «штучно», у тропічному модерні, наприклад, численні особняки колоніальної адміністрації в Луанді (Ангола) або в Мапуту (Мозамбік), в Алжирі (Алжир) або Дакарі (Сенегал)… За десятиліття незалежності в деяких державах виникли громадянські війни, економічні безладдя привели до занепалості багатьох архітектурних шедеврів. Більшість же африканських столиць перетворила повністю – у них виросли сучасні багатоповерхові житлові квартали, адміністративні будинки, ультрасучасні офіси компаній і банків, прокладені сучасні комунікації, виникли промислові райони й студентські городки. Завдяки особливостям національної історії й культури й специфіці географічного положення кожна африканська столиця неповторна.
Історія африканських народів багата видатними особистостями. У Єгипті, наприклад, особливо почитають монархів і фараонів Джосера, Хеопса, Ехнатона, Рамсеса II, Нефертіті й Тутанхамона ( близько 3 тис. років до н.е.), в інших країнах – перших діячів епохи Середньовіччя, коли з’явилися ранньодержавні утвори. Особливою повагою оточені лідери національно-визвольного руху. І серед них – відомі борці за незалежність в XX в. Нельсон Мандела й Де Клерк, що поклали кінець епосі апартеїду й початок демократичному процесу в ПАР. Серед діячів літератури й мистецтва гідне місце займає єгипетський письменник Нагиб Махфуз, лауреат Нобелівської премії (роман «Новий Каїр», трилогія «Провулок мидакк» і ін.
У більшості африканських країн іде складний, часом конфліктний і затяжний процес демократизації політичному життя, процес створення основ громадянського суспільства. Це пов’язане з реформацією системи державного устрою, переходом від авторитарних (режим особистої влади) форм, як правило, військового правління до президентської республіки, що припускає розширення політичної демократії, уведення багатопартійної політичної системи й вільні вибори громадянами країни законодавчого органа влади – парламенту.
Закінчення колоніальної епохи в Африці в 50 – 60-і рр. XX в. і поява десятків незалежних держав визначили встановлення дипломатичних відносин між ними й СРСР (РФ як правонаступницею). Однак перші дипломатичні відносини Росії з державами Африки виникли значно раніше: при Катерині II – з Марокко, наприкінці XIX в. – з Ефіопією. У цей час російсько-африканські зв’язки охоплюють практично всі сфери політичних, економічних і гуманітарних відносин. Багато тисяч росіян проживають і працюють в Африці – різні фахівці, викладачі, дипломати, бізнесмени.
Унікальні історичні пам’ятники прадавніх цивілізацій, великі екологічно чисті природні зони, багатий тваринний і рослинний мир, що буяє рідкими видами, – усе це залучає на континент мільйони туристів із усього миру.
Африканці сповідують різні релігії. На півночі континенту арабське населення в основному прихильне ісламу сунітської користі. У Тропічній Африці поширені іслам і християнство, а також місцеві традиційні вірування. У Південній Африці переважає християнство (католицизм і протестантизм), є також послідовники індуїзму й інших релігій.